Про чарівну осінь 2025 року письменники Нікопольщини пишуть вірші.
NikopolART зробив їх добірку.
***
Сьогодні мій день виноградно-горіховий
В прямому кажу й переносному сенсі.
Вже осінь фарбує у колір рубіновий,
Вже жовтий, охровий й оранжевий в тренді,
І стелить ще килим з трави оксамитовий.
Від тих кольорів на душі стає тепло.
В повітрі- мов соусом пряно-ожиновим,
Багаття горить і на серці так легко..
І тішиться вітер у листі барвистому,
Для нас поспішає збивати горіхи.
Зібрати врожай, настояти ігристого,-
Осінні турботи – людині для втіхи.
Автор: Наталя Бєлякіна
***
В СВОЄ СЕРДЕНЬКО ОСІНЬ ВПУСТИ
Увірвалась, розпАтлавши гриву,
Зруйнувавши із літом мости…
Золоту, жовтогруду, грайливу –
В своє серденько осінь впусти!
Вітерець вечір твій заколише,
Збудить ранок легесенький сум,
Обери в цій порі наймиліше,
Прожени хмари збурених дум.
В саду мрій зацвітуть хризантеми,
А надій не розмиють дощі,
Заховай у кишеню проблеми
І лиши їх в старенькім плащі.
Автор: Тетяна Синьоока
***
Осінь вже справжня на дворі,
Скидають лисття клени і тополі.
Тихенько дощик у віконце стука,
В росі холодній і гаї і луки.
На перший погляд звична картина,
Сира, прохолодна, депресивна днина.
А вночі хай дощик у віконце стука
І в сон заколисує, щоб нічого не чути.
Автор: Григорій Лузан
***
Моя осінь пахне туманами,
Листям опалим, грибами і хвоєю.
Де б не була — між світами і станами,
Я все одно залишаюсь собою.
Моя осінь співає дощами, Краплями джазу на мокрому склі…
Пташка-душа тріпоче крилами –
Прагне летіти до рідної землі.
Моя осінь шепоче вітрами, шурхотить листям, сяє зірками…
Автор: Олена Каракуша
19.10.2025
***
Нарешті прийшов мій Жовтень.
Теплий, холодний, містичний.
Спокійний, веселий, трагічний.
З ним не зрівняється жоден.
Кожного року чекаю.
Він неодмінно приходить.
Жовтень мене не підводить.
Він знає, що я це знаю.
Зі мною мій Жовтень милий.
Я не волію дізнатись,
Скільки нам ще зустрічатись,
Перш, ніж піду у Вирій.
Автор: Роман Євдокимов
***
Панянка Осінь
Останній лагідний промінчик сонця.
Вже ледь торкається мого віконця.
Панянка Осінь не соромлячись керує.
Красою різнобарв’я всіх дивує.
Ошатні клени, та стрункі тополі.
В яскравий одяг вбралися поволі.
Рясним намистом вихваляється калина.
І помаранчева красуня горобина.
Все навкруги прикрасила панянка Осінь.
Позаплітала всім яскраві стрічки в коси.
І вихваляється вона своїм талантом.
Що лиш вона одна така екстравагантна.
Автор: Інна Вікторова
***
Пряма дорога
Ось уже і осінь – чуба сніг помітив,
А душа блукає десь посеред літа.
Тіло потребує теплу одежину,
А душа летіла б в ирій журавлиний.
Так піднятись в небо, до реінкарнації,
І осмислить – звідти – всі проблеми нації.
Підлетіти ближче до самого Бога
І спитати в Нього: «Де наша дорога?»
Може, Він просвітить, як нам в Світі жити?
Кого нам обрати, з ким і як дружити?
Чи прийде «весна» в нас де-юре, де-факто,
Захистять Вкраїну справедливим Пактом?
Попросити в Бога Божу допомогу:
Щоб потуги війська, жертовність народу
Вивели із «хащів» на «пряму дорогу».
Автор: Володимир Барна
16.09.25р.
*Реінкарнація – повторне втілення душі в тіло (філософське вчення).
***
Стогін у грудях обірваних струн,
Стертих акордами лиха —
Дні під копірку і ночі без сну.
Сховано пустку під сміхом.
В іншому серці співоча струна
Стиха бринить у молитві.
Музику їй відібрала війна,
Вкравши мотиви завітні.
Зморені душі відклали смички —
Скрипки забуті зніміли,
Тужать за дотиком теплим руки,
Що опустилась з несили…
Втомлені, зболені і мовчазні…
Що ж тії душі тримає?!
Лише любов на єдиній струні
Соло крізь стогін співає.
Лише надія, що пломінь живий,
Серцю не дасть скам’яніти.
Віра пронизливо в тиші німій
Змушує душі бриніти.
Автор: Ольга Мітченко
15.10.2025
***
Осінні дні злегка сумні,
Але скажу я суму: «Ні!»
Піду ділитися добром,
Хай сяє сонце за вікном!
Автор: Тетяна Прокоф’єва
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net