Пейзажна лірика письменника з Нікопольщини Григорія Лузана на сайті NikopolART.
***
Наш край проблемний, степ поміж яруг.
В усі часи історії, в минуле,
Завжди спасав життя Великий Луг,
І нині він відроджується вдруге.
Просили дощ нездари і ледачі,
Аграрії відомі й фермери прості.
Просиди дощ, попри усі невдачі,
Усякий люд із вірою в Христі.
Дощем умившись сходила зоря
Збирала в кошик стомлені всі сни.
І на світліючому тлі нового дня
Малювала надію на барвах весни.
Рожевів обрій, від ніяковісті і ласк,
Зацілований небом в проміннях розквітав.
Вітерець починав свою розповідь так,
Що кохання такого , ще ніде не стрічав.
Просто за мною лети…
Туди де з джерел витікать починає ріка.
Просто очі свої закрий…
І сміливо зі мною на схід, розправивши крила.
Просто зі мною ,нічого не бійся, лети…
На зустріч красивому, світлому і чудовому дню,
І мрію з собою, найкращу свою, захвати.
Зі мною зустрінеш нашу прекрасну зорю…
їЇ чекає публіка природи , вірні верба і клен,
Зідхають полегшенно, шелестячи листтям,
Туман вранішній з озером, щось теревенячи,
Білою ніжністю кутає сонний спокій.
Просипаючись звуки, зливаються в мотив життя.
****
Ще не закінчилась весна
А ми чекаємо вже літа.
Можливо хочемо тепла,
Надіємось щось нове стріти.
А може просто хочем змін,
Щоб швидше зріло і зростало,
Щоб теплий дощ, щоб лише грім,
Щоб більш нічого не стріляло.
***
А вже настало літо
Справжне прийшло тепло,
Весною ще пахнуть квіти,
Зранку прохолодно.
А ще тумани бродять
Через Великий Луг.
Прихисток там знаходять,
Хто йому справжній друг.
Він ще малий, росте лиш,
Але дуже спішить,
Краще щоб захистити…
Село, що в тривозі спить.
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net