Пейзажна лірика письменниці з Нікополя Ольги Мітченко на сайті NikopolART.
Автор: Ольга Мітченнко
***
Вечірнє сонце розлилося бурштино́во
Між небом і землею полиском останнім.
Стара верба, що Мавці стала сховом,
Шепоче верховіттям щось прадавнє.
Вологістю просочене повітря
Бринить крилом рясного гайвороння…
Зчарований тремкої тиші миттю,
Спинився час у ночі на долонях.
Крізь таїни легенд полину віковічні —
Знайду одвертий сенс у хронотопі долі.
У нетрях дум порожньо-пересічних
Відчую докорінний поклик волі,
Що від народження світів яріє сонцем,
Згасаючи надвечір бурштиново;
Що височіє дубом-охоронцем
Над Мавчиною сивою вербою.
Тією волею праматерів наснажу думи,
Щоб линули крізь морок світлоносно,
Свобідні від зневіри пут і суму,
Із веснами і сонцем суголосні.
Пейзажна лірика письменниці з Нікополя
Розкреслено свинцеві небеса
Графітовим корчастим візерунком.
Важких туманів зимная роса
Зривається з гілля додолу лунко.
Чи, може, то карбує хвилі час,
Що заблукав між вихрами борвію?
Пришвидшується відлік раз у раз…
Сповільнити той плин я не умію…
Та ледь вловимі подихи і пульс
Заснулої природи відчуваю —
Прозорий передсмак життя спокус
Надією у серці проростає.
Між дивних рун, начертаних гіллям
На сірих небесах осінніх, бачу:
Вже зорана майбутнього рілля,
Означено і сенси, і удачу.
А сонце, що промінням заплелось
Весняних мрій наснагою у думи —
Розсіє хмари, сумніви і млость…
І звільниться душа моя від суму!
У переможних настроях щодня
Триматиму те сонце я щосили,
Аби вітри́, тумани і пітьма
Його у серці й думах не згасили.
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net