Ольга Мітченко про зиму у віршах

Письменниця Ольга Мітченко присвятила декілька віршів зимовій погоді. Повідомляє NikopolART.

***

Нижу намисто мрій і сподівань –

Перлини у долонях зігріваю…

Легкі і полохливі, наче лань,

Чуття мої летять сердечним плаєм.

Яріють спогадом у пам’яті чарунках,

Чи в забутті примарою зникають –

Ті почуття, покари і дарунки,

Моє буття снагою напувають.

То лагідно, то пристрасно- бурхливо

Морською хвилею накочує кохання.

Печаль і радість струменять у зливі.

Надія палко жевріє світанням.

Вишневим цвітом ніжно лине втіха,

Любов промінням полуденним ллється!..

Цікавість тюпає навшпиньках тихо-тихо…

Неначе звір, жага на волю рветься…

Збираю щирі почуття в намисто –

Душа плекає перли ті осяйні!

Прикраса з них безцінна і барвиста –

І будням, і святам пасує файно!..

Коралі, перли… Щедрими разка́ми

Нижу життєві втрати і надбання.

Нижу і те, що сталося із нами,

І що залишилось наївним сподіванням.

13.01.2022.

***

Задумливо. Січнево. Сніжно…

Тривожно. Зимно. Біло. Ніжно…

Мінливо. Первісно і вічно…

Природно. Просто і велично…

У надвечір’я день спливає.

Зірки рояться в небі рясно.

І вже, ген-ген з-за небокраю,

Ступає молодик сріблястий…

Діждали маківку зимову.

І миру діждемо́, дай Боже.

І буде радісно, казково,

Спокійно, тихо, любо, гоже…