Поет-пісняр з Нікополя Віктор Герасимов є одним з відомих в Україні. NikopolART розповідає про його творчість.
Віктор Герасимов народився 13 листопада 1941 року у Нікополі. Навчався грати на домрі у музичній школі, де виступав з оркестром народних інструментів, потім — у Херсонському музичному училищі. Писати вірші почав рано, друкував їх у газеті «Нікопольська правда», пізніше — на сторінках херсонської обласної молодіжної газети. Згодом закінчив Харківський інститут мистецтв. Одержав диплом за фахом «соліст-інструменталіст, диригент, педагог».
Потім переїжджає до Києва, де працює заступником головного редактора музичних програм радіо у1970-ті роки та водночас — начальником відділу художніх колективів. Також поет-пісняр задіяний у різних художніх радах (зокрема, і з прийняття нових творів!). На Українському телебаченні протягом 1975—1979 рр. працює головним редактором музичних програм.
Поет-пісняр з Нікополя Віктор Герасимов
Творча співпраця з композиторами Костянтином М’ясковим, Іваном Карабицем, Миколою Мозговим, Леонідом Попернацьким, Олександром Злотником, Остапом Гавришем, Ігорем Шамо, Віталієм Філіпенком, Анатолій Пащенко призвела до народження популярних пісень «Маки червоні», «Я люблю твої тихі затоки», «Зачаровані слова», про Київ — «На Подолі», «Останній Орфей», «Андреевский спуск», «По старинній Десятинній», “Берегиня”. Для рідного міста поет-пісняр написав гімн “О, Нікополь вічний!”.
Поет-пісняр Віктор Герасимов — автор проектів і художній керівник Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів: «Пісенний вернісаж», «Бором-ля», «Ялтинське літо», «Київська студентська весна», «Дитячий пісенний вернісаж», «Азовські вітрила», «Кришталевий Трускавець», «Закарпатський едельвейс», «Хотинський піснецвіт», «Українська родина», «Джерела Моршина», конкурсу ім. А. Сови.
У 1995 році наш земляк отримав почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України”, а у 2001 році – орден “За заслуги” 3 ступеня.
Десь мій Нікополь є
(Переклад з російської Сингаївський М.)
Знову – наче в дитинстві я.
Рідне місто, приймай!
Ти – хлоп’яча провінція,
Абрикосовий рай.
За тополями й кленами
Знало серце моє:
В цьому світі зеленому
Десь мій Нікополь є.
Час червоними числами
Дні вказав головні.
Та стають знов хлопчиськами
Ті, що вже в сивині.
За сибірськими трактами
Чули місто своє,
Знали серцем, не картою:
Десь їх Нікополь є.
Де б не був, не забудеться
Все, що бачив тут я,
В Поперечної вулиці
Скромна слава своя.
Неповторною повістю
Рідне місто встає,
І кажу всім я з гордістю:
Десь мій Нікополь є!
Там під тихими вербами
Знов би друзів зустрів,
У моєму місті- весна.
Голоси матерів.
Дня бажає погожого
Нам веселка з небес…
Неодмінно у кожного
Є свій Нікополь десь.
Йду я містом – і чуються
Серцю рідні пісні.
Всі зустрічні на вулиці
Тут знайомі мені.
Я скажу, друзі, кожному.
Що не марне життя,
Коли в серці тривожному
Є Вітчизни чуття.
Час червоними датами
В нашій долі стає.
Знову мрії хлоп’ятами
Мчать у місто моє…
Не побачу я схожого.
Світ об’їхавши весь.
Неодмінно у кожного
Є свій Нікополь десь.
***
Чортомлик, Микитин Ріг –
Все, що отчиною зветься,
Все пробачить, все вернеться.
Тільки б я приїхать зміг.
Повернутись в дивен-день
Верболозом, осокою,
Лапинкою голубою –
Річкою шкільних пісень.
Чи собою, хлопчаком,
Де роса мене кропила…
Школа, плавні за Дніпром –
Все це батьківщина мила.
А довкруг – посадки, степ
І кургани предковічні.
І Сірко. І слово-злет,
Щоб згадати меч двосічний.
Він під корінь – всіх заброд,
Розтинав усіх батиїв.
Тільки вічний мій народ
Там, де я свій шлях омріяв,
Де мого дитинства птах
Повертається у снах.
Повідомити новину чи надіслати поезію можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.