«Підтримує інших своїми віршами»: що пов’язує з Нікополем письменницю Олену Ющук

 У творчому доробку письменниці Олени Ющук 21 книга.  Вона двічі внесена до Книги рекордів України.

Днями жінка написала листа  на пошту сайту NikopolART й розповіла, що її пов’язує з Нікополем.

 Що пов’язує з Нікополем письменницю Олену Ющук

Письменниця Олена Ющук народилася в Кривому Розі. Жила біля Дніпра.  Навчалася у Нікопольському педагогічному училищі, який закінчила з відзнакою. Шість років тому переїхала до Запоріжжя. 

«Вийшла з друку вже двадцять одна книга, дві з них шрифтом Брайля. Двічі внесена до Книги рекордів України, як інвалід, який не опустив руки, а підтримує інших своїми віршами», – розповіла Олена.

Під час війни вийшла з друку вже п’ята книга письменниці. І книга перекладів творів чеських поетів на українську мову. Ця книга була подарована президенту Чехії, міністру культури і консулу України в Чехії. Як подяка за підтримку і допомогу нашим людям в такий важкий час. Свої книги Олена Ющук  передала і у бібліотеку педагогічному коледжі. А декількома власними віршами поділилася з читачами нашого сайту.

Вірші Олени Ющук

Я повернуся в край мого дитинства. 

Знайду могили тата, мами, брата. 

Лиш їм скажу про скоєні злочинства. 

Про біль і сльози, розпач, страх і втрати… 

 

І я впаду на землю ту святую! 

Щосили обійму надгробок мами.. 

Від жаху пережитого врятую 

Ту пам’ять, що огорнута димами! 

 

І закричу, і виплачу страждання, 

Що душу переповнили надмірно! 

Ніколи не забуду злодіяння, 

Які і уявити неймовірно! 

 

Але життя продовжується далі.. 

І ранок мирний все ж таки настане! 

Про горе нагадають лиш медалі. 

І постать, що в жахливих снах повстане… 

 

І я клянуся зараз, що заради 

Життя, де світ казковий і барвистий, 

Здолаю перешкоди і загради, 

Бо шлях свободи хресний і тернистий! 

 

Я вірю в те, що скінчаться події! 

І буде суд за страти і безчинства! 

А сили щоб набратись і надії, 

Вернусь додому, в край мого дитинства!

 

***

Здається, день будується із назв 

Тих міст, що постраждали від рашизму. 

І боляче, що кожному із нас 

Забракло сил від цього тероризму… 

 

Убивства, гвалтування, грабежі… 

Хитнулись непорушні всі твердині! 

Здається: нерви, сили – на межі 

Можливостей, існуючих в людині. 

 

Одна мета: закінчити чимдуж 

Війну. І щоб забути вас назавше! 

Ви греблю розгромили наших душ, 

Вороже, сатанинське плем’я ваше! 

 

Та вірю я: вогонь ще не загас 

Супротиву! Ми повні ним по вінця! 

Пишу рядки: підтримати всіх нас! 

Із закликом – Тримаймось, українці! 

 

Мій брате, сестро, бийся, не корись! 

Хай голос серця буде голоснішим! 

Так дід мій, що в сибіру був колись, 

Не слабнув, а стократ ставав сильнішим! 

 

Життя його – взірець моїй душі! 

Тому і злу в мені є непокора! 

І я, що лиш пишу свої вірші, 

Рядками, наче воїнам – підпора! 

 

І зараз так воює кожен з вас! 

А ті, що розпорошені – єднайтесь! 

Я вірю, українці, прийде час – 

І буде мир! Благаю вас, тримайтесь!

***

Страждаю, мучаюся, плачу . 

І не чекаю на удачу. 

Та геть притишила ходу. 

Тягну поламанії крила. 

Біда накрила, наче брила, 

Ледь тепле серце. Боже, йду – 

 

Не знаю, як. Стогну від болю. 

І проклинаю злую долю 

На дні пошарпаних валіз… 

Прийшла з дощем похмура осінь. 

В очах – журби глибока просинь 

І діаманти щирих сліз. 

 

Іду повз крик і біль країни, 

Де смерть і горе, і руїни… 

Гіркий хапаю вітру смак, 

Мов подих міст, що ледве дишуть. 

І про яких колись напишуть, 

Як пише онде той юнак – 

 

Без ніг, блідий, в дворі шпиталю… 

Я не насмілюсь, не спитаю 

Про мій перелік всіх вимог. 

І тут згадала: Боже, маю! 

Та хутко крила підіймаю! 

Лечу до нових перемог!

* * *

А нам засяє зірка перемоги, 

Щоб ми нарешті весело співали! 

Нас приведуть додому ті дороги, 

Якими ми тікали від навали. 

 

Зустрінем день над селами й містами, 

Якого всі чекали стільки років! 

І наші мрії дійсністю повстануть 

( Без рахування тих чи інших кроків). 

 

І вся країна буде мирна знову! 

У дитсадочок підуть наші діти! 

Самі собі повернемо ми мову! 

І зацвітуть усюди дивні квіти! 

 

Усі від щастя плакатимуть люди! 

І обіймуться близькі й незнайомі! 

Вдихнем своє повітря на всі груди! 

Збережемо хвилини ці вагомі! 

 

Лише вночі заплачемо про втрати. 

Сльозами серце сповнене по вінця. 

Уклін доземний, воїни – солдати! 

І вам усім, полеглі українці!

 Наш телеграм

Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net

Tagged: Tags