NikopolART представляє воєнну лірику письменника з Нікопольщини Володимира Барна.
Код нації
Іде війна вже рік не перший,
Страждають мирні люди.
На фронті гинуть кращі з перших,
Чи довго так ще буде?!
Питання стало на ребро,
Там гине цвіт країни,
Як нації створить добро-
Спасти код генів від руїни?
Можливо кращих одібрать
І заховати їх у бункер?
Коли гармати відгремлять-
Дістати їх мов подарунки?
А може їх , на час війни,
Відправити в далекий космос,
А щоб придати їм ціни-
На генокод вчепити осмос?
Думки блукають в голові,
Бувають мудрі і не дуже,
А ті, які зовсім нові,
Тобі повідаю я, друже.
Узять, приміром, коваля-
Він в кузні сталь гартує.
А кузня воїну-війна,
Хто перейшов-той трьох вартує.
І легко тим хто,сидя дома,
Слідкує бій іздалека,
Але з історії відомо-
Арена, робить Спартака.
Ті, що пройдуть війни горнило,
Хто сам пізнав ціну життя,
Код Володимира й Данила
Несуть для людства в майбуття!
БВМ 17.08.23р.
Праведна дорога.
Ідуть до Бога люди, мов до Сонця.
Кожен торить свій одвічний шлях.
І промінь зрить свій в Божому віконці,
А хто не з ним в дорозі– той інак?
Та путь до Бога це не просто стежка,
Яка від нас до нього пролягла.
Шлях Бога, це добра безмежжя,
Яке із душ вигонить сили зла.
Не варто все буквально розуміти:
Той добіжить до Бога, хто жвавіший.
Без ніг до Нього можна долетіти,
Хто Світ боронить, ворога спромігши!
09.01.24р.БВМ
За Волю, за Землю!
Тече річка невеличка,
У Дніпро впадає.
Котить сонце тепло небом –
Край наш зігріває.
Поля стеляться широкі,
Як душа народу.
З тої річки пили воду
З роду і до роду.
Краєм шляху достигає
червона калина,
Мов убралася в намисто
молода дівчина.
Степ широкий і ця річка
тут були довіку,
І нарід наш український
вікує по ріках.
Як калина скида листя,
Мов міняє свиту,
Так і люди переходять
Із Світу до Світу.
Як калини древо вічне
Землю не кидає,
Українці так корінням
В неї проростають.
Як калина відпускає
Собі нову поросль,
Так під сонцем підростає
Українська молодь.
Пам’ятають ріка й поле
Звитяги Сіркові.
Пам’ятають Гуляй-Поле,
Тачанки Махнові.
Не забула ще Землиця
Махна дні буремні,
Як пішли знов українці
За Волю, за Землю!
За калину і всі ріки,
За поля і море,
За народ наш працьовитий,
За Карпатські гори.
За пісні, що линуть з серця,
За віру, за мову,
За горілку нашу з перцем,
За Вкраїну Нову.
Стали молодь і дорослі
Боронить Вітчизну,
Щоб наш Гімн звучав, наш Прапор
І правічний Тризуб!
БВМ 03.11.23р.
Люди перемоги
Похмура погода і сонця нема,
На душу сумна налягає нудьга.
У вирвах городи, в руїнах дома,
В країні палає визвольна війна.
На поміч державі із військом в строю,
Стоять волонтери в незримім бою.
Бійців зігрівають, їм сітки снують,
З любов’ю в серцях перемогу кують.
В громаді у нас одна жіночка є,
Яка у цій справі всім тон задає.
Зветься Оксана – всі знають її,
У справах проходять і ночі, і дні.
У неї характер і воля бійця,
Усе, що почне, доведе до кінця.
Зібрала круг себе завзятих таких,
Хто трудиться, мріє та не зі слабких.
Має Оксана із військом зв’язки,
Що забажають – «допре» залюбки.
За це вони вдячні і люблять її,
Чекають улітку, в зимовії дні.
По першому зову, пролине лиш мить –
Поміч воякам потрібна летить.
Чи гума колесна, чи імпортний дрон –
Все Ксюха доправить на перший кордон.
А це, я скажу вам, серйозна є річ,
Тому і постали всі плечі-до-пліч.
У неї команда відважних борців,
Які роблять рейси на фронт до бійців.
Ця справа, ясна річ, не надто, легка,
В путі заблукаєш – уже в чужака.
Під обстріл потрапиш (усяке було),
Та – дякувать Богу! – біду відвело.
Приїде з поїздки заморена вкрай,
На похорон мчить – провести бійця в Рай.
Така невгамовна і сміла душа,
І все вона творить не ради гроша.
Таких в Україні багато людей –
Ризикують здоров’ям заради ідей.
Тому викликають подяку вони,
Що зменшують горе і втрати війни.
Здоров’я, Оксанко, і вдень, і вночі,
Хай Бог береже від життєвих корчів.
Хай буде приємне, чого ти не знаєш,
А ми тобі зичимо що забажаєш!
28.10.2023
Осінні роздуми 2023
Надворі заметіль осіння –
Зриває вітер листя.
В душі засіяне сумнів’я
Зневіри в краєвид барвистий.
На обрії зима крадеться,
Несе сніги і холода.
Бійцям несолодко прийдеться,
Нагряне лиш зими хода.
Птахи збираються у вирій,
Прощальний крутять хоровод.
Поля у мінах всі і вирвах,
Які посіяв злонарод.
Війни щербаті бездоріжжя
Скремсали Південь і Донбас.
Сирен виття-перестороги
Віщають лет ракет на нас.
Така картина невесела
Лягає з-під пера на аркуш.
Зруйновані міста і села,
Мости і дамби з ними також.
Та скільки ж отаких трагедій
У нас в Україні було.
Повстань, загарбань, війн і морів:
Як не століття – нове зло.
Народ наш дійсно працьовитий,
Розумний, вольний і терплячий,
Але якщо йому насолиш,
То буде недругам гаряче!
Про всі звитяги й лихоліття –
Це все в історії було.
Ми думали, що ті жахіття
З роками в безвість віднесло.
Батьки віщали, при житті,
Що ми родились в мирний час,
І живемо в роки круті –
Нема жахів і мир круг нас.
Як тільки рідні відійшли,
Туди, де править вічний Мир,
В країну варвари зайшли
І принесли пекельний пир.
Але війна в нас справедлива,
Як вчили в школі ми колись.
Звитяжні воїнів пориви
Здолають зло, злетять увись!
І в тім сакральне, що Залужний
Великий Луг освободить.
І буде війська хід потужний –
Підем вперед, настане мить!
*******************
Великий Луг –місцевість понад Дніпром, яка була затоплена Каховським в/сх-м.