Притча ”Цвяхи виховання” на сайті NikopolART. Автор – Сергій Рубан.
(притча, з народного)
Один-єдиний син в батьків,
І той цілком від рук відбився.
Що батько тільки не робив,
Не пізно наче й спохватився.
І лаяв сина, і вмовляв,
Але усе це було марно.
Погані син слова казав,
Брехав, поводився негарно.
Та якось вирішив старий –
Таке ще може стать в нагоді –
Стовп дерев’яний чималий
Вкопав у землю на городі.
І цвях залізний забивав
У стовп, як тільки син їх знову
Діла погані учиняв
Або навмисно лихословив.
Йшов час, та якось бачить син:
В стовпі уже немає місця.
Це сильно вразило і він,
Задумався і зажурився.
І син змінитись захотів,
Почав робити справи гарні.
А сивий батько все радів,
Що його винахід не марний.
Як тільки син добро вчиняв,
З стовпа тягнув він цвяха сміло.
І от, нарешті, час настав –
В колоді цвяхів не лишилось.
Все мов би добре, але син
Заплакав щиро біля хати.
В душі немов гіркий полин…
Не розуміють батько й мати.
«Чом плачеш ти, – старий спитав, –
А мама пригорнула мило.
Та син зажурено сказав:
«Цвяхів нема, дірки – лишились»