24 червня Нікополь у жалобі. Напередодні у місті ворог вбив трьох людей. Є поранені.
Свій біль пов’язаний із втратою письменники висловлюють у віршах. NikopolART зібрав їх поезію.
***
Моє місто, рідне, як ти витримуєш це???
Пече тобі, болить, аж терпіти несила.
Знову вирвали три серця твоїх живцем.
Знов на тілі твоєму нові могили.
Важко… Боляче… Слів і сліз вже бракує…
Ти укотре в скорботі вдягаєш чорне.
Що тебе від розпачу, рідне, рятує
У щоденних війни смертоносних жорнах?
Моє місто, ти будеш, ти маєш жити!!!
За тих, чиє життя вороги відібрали.
Для Героїв, що пішли тебе боронити,
Для містян, що тебе відчайдушно тримали!!!
Автор: Ольга Мітченко
23.06.2026
***
Знов нелюди б’ють по містам,
Знов горе, кров, сльози та біль.
І вибухи знов тут і там,
І люди для них просто ціль.
Втомилася від вибухіі земля,
Втомилися від вибухіі люди.
А дрони летять відтіля,
Їм байдуже, що з нами буде.
Межі для скажених нема,
Їх сказ не вщуха, сатаніє.
На звіра не діють слова,
Їх путлер від злості дуріє.
Автор: Інна Вікторова
***
“І я сподіваюсь, що пекло є.” – написала вона.
Чи звучить так не́нависть, Боже? Бо ж там – війна…
Бо ж тут – війна, я згадала. То ж що там, Боже?
Куди злітається нечисть вся та ворожа?
І де там – наші – посестри і побратими?
Чи й там десь – на Небесах – знов воюють з тими,
Що прийшли на землю мою із Ли́хою – Лютою,
Чи мають гріхи тих гадів бути спокутими?
Чи в тиші там спочиватимуть мо́ї друзі?
В саду ж бо Господнім? В посадці чи в лісосмузі?
Я вірю, що їм там добре. Що й Рай існує.
І в нім щось тепле і вічне – живе, вирує.
Чи мають люди мої ції болі терпіти?
Куди йде дорога цивільних? Куди їм летіти?
Та ж тут – у війні нам плекати одвічне – своє.
Я так згодна із нею сьогодні. І теж сподіваюсь, що пекло є.
Автор: Sysoieva
23.06.2026
Смертельний обстріл Нікополя 16 червня у віршах
***
Де зелена трава крізь метал,
А між цеглою битою — квіти,
Виживають герої в містах.
І рождаються мрії і діти.
Колискові їм виє арта.
Дрони в небі — від ранку до ранку…
Виживають герої в містах.
І на зиму закатують банки.
Притуливши до себе кота,
Після обстрілу роблять донати…
Мріють жити у мирних містах —
Просто жити!!! А не виживати.
Щохвилини тримаються тут.
І ховають безвинно убитих.
Серце навпіл укотре… Герої ідуть…
Люди, рідні, ви маєте ЖИТИ!!!
Автор: Ольга Мітченко
16.06.2026
***
Тобто…
Їх троє. Цивільні.
Ідуть собі вулицею.
Нелюд. Прицільно. На них направля ефпівішку.
Бачить в прицілі.
Націлює. Дихає. Мружиться (?)
Натиском кнопки. Віар-окуляри. Неспішно.
Тобто…
Життя обірвати –
Мов гра у плейстейшені.
Джойстик. І ціль. Три…(уявиш?)…беззахисні цілі.
Сенс відшукати (?)
В житті цім. Безкрайньо збентежено.
Вдень і вночі ти, виходить, в чиємусь прицілі.
Тобто…
Ті люди, що бу́ли
Удень іще цілями, стали в момент один жертвами,
Що на щиті.
Миттю поснули.
Загинули. Боляче!!! Стерто вже…
Гра не скінчи́лась. Нам… Йти… Постаратись.
Змогти.
Автор: Sysoieva
16.06.2026
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net