Патріотична лірика письменника з Нікополя Сергія Дудки на сайті NikopolART.
“Деокупація Криму”
Ще трохи часу, залишилося недовго,
Логістику вже нищимо, та ваші НПЗ.
З бензином перебої, та кранти курорту,
І це тільки початок, далі наш десант піде!
Руйнуємо ми ключові мости —
Артерії війни кривавої,
Щоб жоден бензовоз та вантажівка,
До цілі не доїхали, а були втрачені.
Питання часу, коли ми деокупуємо наш Крим!
Але питання не до вас, рашистська ви сволото!
Та відповідь ми надамо, таки прийде той час,
Тому й ведеться вся наша робота!
Кримський міст — ця незаконна забудова,
Ляже в протоці бетоном на віки,
Піде під воду, наче тягар імперії,
Так само, як пішов крейсер «москва» тоді.
Рийте окопи ви на пляжах та готуйтесь,
Та краще збирайте валізи та валіть самі,
Ми вас дотиснемо — це лише питання часу,
Ви самі звалите з нашої землі!
Вас розвели, коли житло ви накупили,
В Алушті, Ялті, нашому Судаку,
Кидайте все й біжіть, не озернувшись,
Поки, ще шлях відкритий вам в ту сторону.
Бо Крим — це Україна, був і буде,
Це пам’ять предків, море і степи,
І майорітиме над ним наш синьо-жовтий прапор,
Як символ волі, честі й боротьби!
“Житиме Україна у віках”
Так, ти тримаєшся: робота, дім, турботи,
І вихідні бувають, вечори з сім’єю.
Та кожен день — це не життя, а бій щосили,
Де страх живе за рідних і за себе.
Вже п’ятий рік війни, а ми ще вдома,
Та тиша тут — давно вже не про нас.
Від вибухів тремтять будинки і балкони,
Та місто вистояло й вистоїть не раз.
Ми віримо: настане день розплати,
Закінчиться кривавий цей похід.
Не сам загарбник схоче відступати —
Його зламає український рід.
Скільки людей навіки не вернеться,
Скільки міст перетворилися на пил…
А той кремлівський кат усе сміється,
Бо власний народ він страхом підкорив.
Та винен не один старий диктатор,
Не він один приносить смерть і біль.
На курок тисне той, хто став солдатом,
Хто добровільно сіє попіл, кров і дим.
Того, хто скаже: ” Є хороші руські”,
Я запитаю: “Де вони були?”,
Коли мовчанням прикривали злочин,
І на сусідів танками ішли.
Єдина є така країна в світі,
Де правду проміняли на ефір.
Де замість совісті — наказ із телевізора,
А замість честі — страх і культ імперії.
Вони мовчать, бо звикли вже коритись,
Рабами були — й хочуть ними буть.
Імперська пиха, ненависть і зверхність,
Їх поколіннями ведуть у смертну путь.
Та не здолати волю України,
Бо правда завжди міцніша за брехню.
Ми вистоїмо, скільки б не боліло,
І не віддамо нікому землю цю.
Ми відбудуємо зруйновані оселі,
Повернемо життя у кожен край.
А тих, хто поліг за нашу Україну,
Навіки збереже народна пам’ять.
Бо ми — не ті, хто голову схиляє,
Не ті, хто проміняє честь на страх.
Допоки б’ються українські серця —
Житиме Україна у віках!
“Патріот”
Люби свій край не лиш словами,
А чесним ділом день при дні.
Не дай зів’януть славі й пам’яті,
Що нам лишили прадіди.
Шануй і мову, й пісню рідну,
І степ широкий, і гаї,
Бо в них живе душа народу,
Бо в них коріння рідної землі.
Коли ж біда накриє Україну
Не схилиш перед ворогом чола.
Ти – наче Мел Гібсон з томагавком в битві,
Що нищить зло за правду до кінця.
Ні, ти не лицар із легенди,
Не богатир із давнини.
Та в серці маєш вогонь правди,
Що не згасає у війни.
Як прийде ворог із мечами,
Щоб волю нашу закувати,
Ти станеш, наче скеля, перед нами,
Щоб рідний край обороняти.
Бо патріот — не той, хто кличе,
Ховаючись за пишними словами.
Патріот той, хто в час тривожний,
За правду стане, нас обороняти.
І поки Дніпро не висихає,
І поки жито в полі зріє,
Ніхто Вкраїну не здолає,
Допоки серце в ній ще б’ється й мріє.
Тож бережімо рідну землю,
Її свободу й майбуття.
Бо Україна буде жити,
Допоки в нас живе звитяга й почуття!
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net