Талановита письменниця Ольга Мітченко присвятила ще один вірш місту Нікополь.
Повідомляє NikopolART.
Моє місто за сиром скучило.
Моє місто — не жертва, а воїн.
Канонадами вражими змучене,
Моє місто не кориться долі.
Моє місто долає темряву,
Не зламала його посуха.
Як корінням тримається дерево —
Місто держать незламні духом.
Тут молитви звучать удячністю.
Тут радіють дрібниці кожній.
Стали ми тут усі обачними,
Бо на досвід лихий заможні.
Тут рятують від холоду котиків
Не тому, що тепер так модно.
Тут розділять останнє із хвостиком,
Щоб бідося не був голодним.
Як же щиро тут усміхаються.
Як ридають від болю і туги…
Але гідно живуть і тримаються
Тут сміливі і світлі Люди.
Автор: Ольга Мітченко
Світлана Євгена Поночовного, “Аврора” в теплі
27.01.2026
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net