Громадянська лірика письменника з Нікополя Віктора Гармаша на сайті NikopolART.
***
Мене обмежують двері кімнати.
За ними знаходяться стіни міста.
Здається, вони мене хочуть з’їсти,
Щоб я не смів більше світу всміхатись.
Мене обмежують стіни міста.
Між ними ходять якісь дивні люди.
Куди не звернеш, їх бачиш усюди,
Від їхніх рухів бракує мні кисню.
Мене обмежують дивні люди.
Вони вимагають їх зрозуміти,
Тягнуть кордонам і межам радіти.
Лиш тільки використають – забудуть.
Із зовні обмежити можуть люди.
Та в душі не поставлять двері і стіни.
Свобода власну втрачає ціну,
Якщо, тільки сам за неї забудеш.
Торуєш свій шлях і собі шепочеш:
“Так само, як сонце встає на сході,
Кордони поставлять твоїй свободі,
Якщо, лише сам ти цього захочеш.”
***
Та ніщо так не викаже вік,
Як зненацька виросли діти.
Що тепер нам, синку, робити?
Ти дорослий вже чоловік.
Ти давно вже виріс з панчох.
А сьогодні виріс із дому.
Ти іди. Ми не скажем нікому,
Що завжди будемо вчотирьох.
Ти попереду маєш шляхи.
Маєш час, щоб робити помилки.
Можеш правити їх. Та тільки,
Не чіпляй на душу замки.
І іще, завжди пам’ятай,
В нас для тебе відчинені двері,
У дитячій жовті шпалери
І гарячий, з цукерками, чай.
Мама знову млинці напече.
Брат молодший підхопится жваво.
В нас для тебе обійми ласкаві
І, все старше, батьківське плече.
Віктор Гармаш – громадянська лірика
***
Привселюдно, а, також, у кожній оселі.
Може буть колективна, чи індивідуальна.
Може вдома наспіти, а може в готелі.
Привертає увагу до себе негайно.
Ледь помітним маревом у повітрі,
Невловимими брижами воду бгає.
Невидимою вона плине в ефірі,
Але наживо її, ніби й немає.
Закладе для неї надійний фундамент
Преса, що до гарячих сенсацій ласа.
Нове слово вплітається в мови орнамент –
Мастурбота, це то, шо турбує маси.