До Вашої уваги громадянська поезія письменника з Нікопольщини Володимира Барна.
Повідомляє NikopolART.
Не на часі збирати каміння
Летять роки, як полем дикі коні.
Зима життя кружляє свій танок.
Сніги лягли під ноги і на скроні,
Думок і дій сповільнюючи крок.
Життя дійшло до певного моменту,
Коли вже можна риску підвести,
Впустить весло і не збирати центи,
Розслабитись і доліріч плисти.
Та буть пасивним-не моя доктрина,
Жага пізнань свою диктує волю.
Я можу ще кидати те каміння,
Не гоже старості здаватися без бою!
**************************
Доліріч-униз за течією.
Автор: Володимир Барна
16.04.26р
Єднаймося для ПЕРЕМОГИ
Віщають по світах про
Україну
Далекі від народу і війни.
Ті, що понять не мають про руїну,
І як боронять Світ її сини.
Поетів треба слать на асамблеї,
Щоб Світу наші біди донесли.
Щоб показали мужності алеї,
І діточок малих, що не зросли.
Усі ми знаєм, достеменно–
Свобода наша у борні!
Ми ногу вставили в стремено–
Мчим в бій на танковій броні!
Немає в нас назад дороги–
Спіраль життя вперед і вверх!
Єднаймося для ПЕРЕМОГИ–
Зітрем у порох руський рейх!
Автор: Володимир Барна
19.03.24р.
Дідове слово
Я діда свого по матері
Знаю лиш з бабиних слів.
На схід завезли карателі,
Сніги замели його слід.
Казали, що був господарем
На власній родючій ріллі.
А тих, хто були не ледарі,
Селили на край Землі.
Казали, що був кмітливий
І грамоту знав як слід.
Думки промовляв сміливі,
Від них і пропав мій дід.
Були в нього трійко діток –
З них вижила лиш одна.
Трудящого люду еліту
Зводила з світу орда.
Онуки не знали діда,
Дякують, що він був…
Залишився слід його роду –
Івана той рід не забув.
У спадок не взято ім’я,
І прізвище не перейшло.
Нащадкам лишилась «рілля»,
Яку до кінця не дійшов.
І слово – як символ Роду,
Як мантра моєї Землі,
Слово – кістяк Народу,
Об слово кришАться кремлі!
Автор: Володимир Барна
30.01.24р.
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net