Озерам Великого Лугу письменник з Нікополя Георгій Герасименко присвятив вірш. У соціальній мережі “Фейсбук” його опублікувала Олена Сафонова, передає NikopolART.
Озерам Великого Лугу…
Озера близькі та далекі…
Посланцями небес
Мовчазні сумували лелеки,
Тихо бабця під вечір бідкалась –
В тім саду,
Де притомлений вітер
Марив знов про озера
Близькі та далекі…
Як ступні іще юного Бога –
Крутоярське, Довгеньке і Довге,
Доменьківське, Холодне, Прищепа,
Піскувате, Ракуша, Підстепне…
І луною вільхового неба –
Де капулівські брешуть собаки
І калина весільно цвіте –
Скарбна, Прошесь, Андрушкове, Савка,
Канциборовське, Плоске, Домаха,
Далі – Гредчине і Святе.
Там літають зозулі,
Що нас вже забули,
І над лугом отим Базавлугом –
Місяць повен,
Як човен рибою.
Клинувате, Попове, Срібне,
Загинайко, Затін, Лукновате,
Головате, Карасевате,
Два Оріхових, Шевське, Орлове,
Ген – Козулиха, Темне, Волове…
Вдарся лихом об спомин козаче!
Ті озера співають і плачуть
І шепочуть своє комиші.
Що лишилися десь у душі,
Коли знову – за словом слово –
Не звучать, як тоді,
Колисково
Назви наших далеких світів,
Хоч Дніприще сховавши пороги,
Крізь потоки благає Бога
Іменами козацьких дідів?
Під водою,
Як під бідою,
Сниться досі озерна річ,
А степи поросли лободою
Там, де кров’ю стікала Січ.
І у небі безмежно далекім
Наче б пам’ять – квітневі лелеки…