Пейзажна лірика від письменниці з Покрова Юлії Дорошенко на сайті NikopolART
***
Я часто заглядаю в словник,
де слів доволі ще таких знайду,
щоб висловити, що лежить на серці
як пам’ять своїх предків бережу.
Я буду знову малювати словом,
і знову Україну прославлять,
більше не дамо чужим народам
мою країну злісно руйнувать.
Красу цю знищити не вдасться,
вона в звучанні щирих молитов,
вона у співі нашому та слові
і у тихому мовчанні без оков.
Вона в нитках моєї вишиванки
і у калини кетягах як жар,
нею ми складаєм наші казки
і афоризмами змальовуєм життя.
Вона буде у зворотах пишним цвітом,
мов квіточки у льону розцвітать,
і про кохання наймиліші серцю пісні
будем солов’їною співать.
13.09.2023
Юлія Дорошенко – пейзажна лірика
***
Вона із тих, хто просто так не плаче,
хто зважиться на той, останній крок.
Хто думає про те, що буде завтра,
від долі все чекаючи пригод.
Вона із тих, хто посмішку малює
на лицях перехожих як митець.
Вона із тих, хто біль твій потамує
і сон твій уночі постереже.
Вона така, як ти її намрієш,
вона така, у щирості ізнов.
Її не варто віддавать стихіям
і вчинками губити як любов.
Вона завжди з тобою поруч буде
і сльози твої бачить лиш вона.
Вона – твоя ніжна і невтомна,
жіноча й трошки вразлива Душа.
Осені в любові зізнаюсь
Розгойдаєш фіранки на вікнах,
розкуйовдиш волосся моє,
вихором здіймеш зі стінки
плаття квітчасте нове.
Стихія осіння ввірвалась,
розкидала книжок сторінки,
забриніла старенька гітара,
що над ліжком ізнову висить.
Та стихія порушить порядок
і віршів нанизає рядки,
осінь, літо, весна розгубились
і у танець із вітром пішли.
Вихідні перші в осені, свято,
і купа вже здійснених мрій,
я з щастям великим стрічаю
легенькі нападки стихій.
Я зараз усе впорядкую
і книги на шафу складу,
і у віршах своїх я зізнаюсь,
як я осінь – красуню люблю.
02.09.2023