«Справжня дружба»

Давно це було, а може й не було.

Та якось в одне село забрів лис Микола.

За звичкою піднявся на гору, подивився довкола, чи немає часом небезпеки. Був він, на жаль, вже слабким та кволим. І так йому кортіло на старості літ скуштувати смачної юшки. Тільки, де ж взяти її. Подумав-подумав та й згадав, що живе недалечко його давній товариш — вовчик, на ім’я Степан.

— Піду до нього. Може він пригостить.

Перечекавши сильний снігопад в одній з комор старого млина, пошкандибав у гості. А жив Степан у самісінькому кінці села. Так-сяк дібравшись, лиско постукав у двері.

— Гей, друже, відчиняй! Гостя приймай!

— Хто тут прийшов? Хто у час такий пізній дорогу знайшов?

— Здоров був, вовче! — каже лис.

— Здоров, лисе! — відповідає друг.

— Чи пустиш до хати? Бо негода знов починає лютувати.

— Та як не пустити. Проходь, будь ласка.

Зайшовши у дім, мудрий та поважний лис дуже здивувався. Як чистенько, затишно було у ньому. А він так і не мав своєї домівки, все блукав світом.

— Проходь! Познайомлю тебе з моєю родиною.

І тут перед очима Миколи, мов грибочки після дощу, почали зʼявлятися малята.

— Це мої дітки, — каже вовк.

— Який ти щасливий! Така велика сімʼя, — з посмішкою відповів лис.

Поки давні друзі гомоніли й Степан знайомився з малюками, дружина вовчика накрила на стіл. Зрадів гість, що на столі є саме та страва, яку так хотів посмакувати. Гомін, веселий сміх заполонили усю кімнату. Скільки цікавих історій згадали добрі друзі. Розповідали про те, як ходили на полювання й риболовлю, як тікали від злих собак, як мандрували лісами й степами у пошуках пригод. Так проговорили до самісінького ранку. Прийшов час і честь знати, треба йти. Раптом Степан почув слова, які розчулили та змінили його звичне життя.

— Лишайся у нас! Згодом побудуємо й тобі хатину. Будемо жити поруч.

Щаслива посмішка зʼявилася на його обличчі, серце почало стукати швидше. Він радів. Радів, що тепер має близьких, що йому є до кого прихилитися.

— Дякую! Щиро дякую!, — схвильовано промовив у відповідь.

Отак одного зимового дня, коли сонце тільки прокидалося і своїм промінням вітало землю. Лис отримав те, про що навіть і не мріяв. І це звичайно була не юшка…