Новорічна казка «Попелюшка» від письменника з Нікополя Олега Ольгина на сайті NikopolART.
Принц репетував на Попелюшку, під злі усмішки служниць.
– Що очима плескаєш?.. Ти посміла суперечити мені? Забирайся геть і пам’ятай, такого як я, ти більше не знайдеш!
Двоє охоронців, підхопили Попелюшку під білі рученята і виштовхали із замку…
Надворі, як у таких випадках водиться, йшов дощ. Сукня Попелюшки вмить змокла. Дівчині було так кепсько, що бажалося лягти і померти. Але в неї була Фея-Хресна. Попелюшка згадавши про Фею, відразу зв’язалася зі своєю покровителькою по мобільнику.
– Тебе покинув Принц? – здивовано вигукнула мобілка. — Ну ти й дурепа! Як ти могла такого хлопчя прогавити, та ще й за день до весілля?! Ні, допомагати тобі нема сенсу. У мене інших хрестиць вистачає! Пам’ятай, дурепа, такого як Принц, ти більше ніколи не знайдеш!
З мобільника пролунали короткі гудки. Повертатися до дому, також бажання не було… Зведе її мачуха. Тепер обов’язково зведе!
Ось так, кульгуючи, в одному кришталевому черевичку, Попелюшка йшла пустельною вулочкою. Поки не побачила маленьку крамничку з магічною назвою «Ломбард».
Новорічна казка «Попелюшка»
– Продам я цю погань, все одно ступню натирає, – вирішила Попелюшка, глянувши на кришталевий черевичок. — Та й зберігати речі, що нагадують про минулє, погана прикмета. А на виручені гроші зніму кімнату для ночівлі, обігріюсь…
Попелюшка простягла черевичок крамарю. У того очманіли очі.
– Ця та сама? – затремтів він. – Та це ж раритет! За нею Принц визначає свою обраницю! Зачекайте, люба пані, нікуди не йдіть. Я зараз гроші принесу… А може, у вас друга є? Усі дівчата королівства змагатимуться за право володіти ними!
Спочатку Попелюшка бажала заперечити. Розповівши, що навіть, якщо Принц зійде до якоїсь попелюшки, яка натягне цей «італійський чобіт», це не принесе їй щастя. Але промовчала. Їй також казали, а хіба вона слухала? Най інші, дурепи, змагаються.
Коли Крамарь приніс гроші, оченята очманіли вже у Попелюшки.
Вона більше не почувала себе знедоленою. Як можна бідкатись, коли купуєш собі гарного вина, невеличкий будиночек, на березі річки, та пестуєш пухнастого кота, про якого з дитинства мріяла…
І ось тепер, сидить Попелюшка в м’якому кріслі, потягує глінтвейн, гортаючи книжку, в моїми казками… Ніхто їй більше не вказує, що робити, про що мріяти, кому посміхатися.
До речі, кросівки виявилися набагато зручнішими за ці кришталеві салатниці… На колінах у неї гріється чорний котик.
А принц? А для того, щоб ця нечисть її більше не турбувала, Попелюшці довелося повісити табличку на дверях: «Принцям, мачухам та звідницям-феям – вхід суворо заборонено!»
Щоправда, у чомусь і Фея, і Принц мали рацію. Якщо ви запитаєте Попелюшку, чи зустрічала вона такого шикарного чоловіка, як її колишній наречений, Попелюшка щасливо посміхнеться і скаже: – На щастя, більше жодного разу не зустрічала…!
***
Шарль П’єро. Попелюшка. (оновлена версія)
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.