Казку «Коли Зима прийшла у ліс» написала письменниця з Покрова Тетяна Прокоф’єва.
Ліс дрімав. Пишні ялини стиха погойдував вітер, немов хотів приспати ще більше. Сосни десь високо потроху перешіптувалися між собою, але сон брав гору, й вони затихали. Блукала поміж дерев красуня Зима — вся у білосніжному вбранні, яке виблискувало від холодного, але такого яскравого сяйва зірок.
Від кожного її поруху все більше сніжинок спускалося на землю, вкриваючи пухкою ковдрою дахи будинків, прикрашаючи усе навколо сріблом.
— Куди ж він подівся? — вголос сказала білочка, яка сиділа на гілочці ялиці.
— Привіт, красуне! Що трапилось?
— Добридень, люба Зимонько! Несла я подружці горішок, який влітку знайшла неподалік лісу, біля старої сторожки, аж раптом поряд пролетів сич, і я впустила його на землю. Тепер оце шукаю, але все біле-білісіньке — нічого не видно.
— Не засмучуйся, мила Білочко. Давай разом шукати. Ще покличемо Вітрика на поміч: він дмухне, й сніжинки закружляють у танці, а ми подивимося, чи не лежить десь смачний горіх.
— Вітрику! Вітрику! Прилинь до нас! Будь ласкавий!
— Агов, друзі! Кликали?
— Так! — радісно вигукнула Білка.
— Я слухаю.
— Вітрику, допоможи нам знайти горішок. Подуй злегка на землю, щоб розгледіти, де ж він заховався.
— Це я залюбки. Зараз усе зроблю.
Набравши повні груди, Вітрисько зашумів, зашипів, піднялися всі сніжні зірочки й заходилися витанцьовувати.
— Он де він! — вигукнула Зима.
— Точно — лежить кругленький, гарненький.
Білочка пригорнула до себе знахідку й посміхнулася.
— Дякуємо!
— Щиро дякуємо!
— Завжди радий! Кличте, якщо що.
І Вітрик полетів далі у справах.
— Зимонько, ти маєш таке добре серденько! Дякую тобі!
Радісна та весела пострибала Білонька в гості.
А Зима, діставши з кишень іще крижинок, розсипала їх понад світом.
Ліс і далі дрімав: може, ця пригода йому наснилася, а може, то було насправді…
Автор: Тетяна Прокоф’єва
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net