Талановита письменниця Ольга Мітченко присвятила ще один вірш рідному Нікополю. Його вона написала сьогодні 19 червня.
Повідомляє NikopolART.
***
Де душа козацька понад Лугом лине —
Місто Перемоги, славне і квітуче,
Горде і шляхетне, і довіку вільне —
Затишно мережить вулиці й майдани,
Зеленню і цвітом вбрані, як до свята.
Там підносять рясно до небес каштани
Свічечки духмяні серед віт крислатих.
В кожному обійсті — скільки бачить око:
Наче наречені, абрикоси й вишні,
Груші і черешні, яблуні, нівроку,
Пелюстків шовками заквітчались пишно.
Там акацій медом дихає повітря,
Вечір там зітхає липи ароматом,
Там вночі солОв’я тьохкає у вітті…
Там найкращі люди, душами крилаті!..
…На отих тере́нах ще за неоліту
Землероби ниву щиро доглядали —
Дячили їм паші ячмене́м і житом.
І було до хліба вже домашнє сало.
Скіфи тобі сняться, місто моє рідне,
І сарматів плем’я з давньої доби.
Як вони, до друзів ти завждИ гостинне,
Ворогам — по шию відітне́ш чуби.
Нікополю присвячують вірші
Знав ти Січ славетну, гетьмана Богдана…
Скільки згадок має твій Микитин Ріг!
Козаки затято рвали тут кайдани.
Тут Сіркова пам’ять — вічний оберіг.
Линули століття — місто розвивалось.
Кількасот будинків, пристань, вітряки…
Люду незліченно ярмарки збирали.
Виторг тут багатий мали чумаки.
Тут церковні бані золотом блищали.
Школи і крамниці, цегляний завод.
Знаний цех матроський в місті заснували.
Працьовитий завжди мешкав тут народ!
Ще одне століття згадкою минає.
Тисячі будинків, 14 шкіл!
Є тут мех- заводи, рибні і ливарні…
Не перелічити — є всього довкіл!
Вже вокзал гостинно потяги стрічає…
Потім світ застогне в першій світовій…
УНР. Надія!.. Воля знов вмирає…
Троїцьке повстання тоне у кровІ…
Скільки ти побачив на своєму віці…
У 30-ті голод забирав ясир…
Під фашистським гнітом був ти, наче криця —
Непокірний, бився за свободу й мир.
Кілька тисяч люду — Непоправні втрати…
І печуть болючі згари і руїни…
Сліз гірких у тузі ти пролив багато,
Бо загиблий кожен — то твоя дитина…
Час минав. Як Фенікс, Нікополь зродився.
Виросли будинки, мов у дощ гриби.
Рукотворним морем тут Дніпро розлився.
Тут дітей роджали, сіяли хліби…
Вік XX в серці залишив скрижалі —
Кожен пригадає в ньому щось своє:
Досвіди щасливі, щемні і невдалі.
Чи ганьба, чи слава — ми такі, як є…
…Нікополю рідний, нині, вже укотре,
Твоє тіло й душу обпекла війна.
Зникли весни, люди і Каховське море…
Та незламна віра!!! Щира і міцна.
Місто Перемоги, сильне і квітуче,
Горде і незламне, вільне на вікИ,
Зродишся ти знову, де Дніпро і кручі,
Де над Лугом лине слава козаків!!!
Зазначимо, Ольга Мітченко є корінною нікопольчанкою. Рідному місту вона присвятила декілька віршів. Кожен з них є особливим. Один з них писменниця написала у грудні 2024 року.
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net