Любовна лірика з Марганця. Її автор – Анатолій Місан, передає NikopolART.
***
Наповнений коханням дивний погляд.
І поцілунок, наче райська насолода,
І дотик ніжних рук, як дотик пелюстків півоній.
Ще не народжений останній спогад,
Обійми полумяні, кришталевий подих прохолоди,
І запах шовковистого волосся, що лишився на долоні.
І тихий шепіт слів освідчення в бажанні
Змінити цілий всесвіт, задля існування
Нестримних почуттів безмежних океанів.
Покрито вже туманом лагідних торкань
Напружене від хвилювання тіло,
Яке у вирій задоволення злетіло…
Так хочеться побачити це дійство у ві сні.
І хочеться по справжному в житті відчути…
Любовна лірика: Анатолій Місан
***
Ти босоніж ідеш по полю з різнобарв’я,
Торкаєшся обачно пелюсток.
І дивним чином змінюються фарби,
Від ніжно-теплого до холоду зірок.
Ти як туман ранковий, линеш в різноцвітті,
Духмяним маревом парують ніжні квіти.
І повертаються думки в день теплий літній,
Де нам вдавалося миттевостям радіти.
Ти наче сон. Твоя долоня гріє моє серце,
Допомога коханню в ньому проростати.
Мажорний лад народжується з терцій,
Так голосно кортить про це співати!
Ти зустрічаєшь на узліссі тихий вітер,
Йому шепочешь для коханного слова,
Які складаються з чарівних милих літер,
Душа від слів тих голосно співа!
Тебе чарівну ранішнюю квітку
Не можна не любити до безтями.
Я вірю – час прийде і також влітку
Ми знову збагатієм почуттями!
***
Удвох іти, і голови́ не опускати,
І ра́зом пити із сузір’я Водолія,
На свіжескошенній траві до ранку спати,
Чудово так, бо я того волію!
Удвох іти, навік, назавжди, ра́зом!
По друзкам драм, що світом розлетілись.
По них ми ді́йдемо, забувши всі обра́зи,
На злість вітрам, що долі не скорились!
Удвох іти … Долоні – одне ціле,
Немов та брама, що життя оберігає.
Немає, не родилася та сила,
Щоб заважати нам – вона нас не зламає!
Іти удвох, і зазирати кожен ранок,
В зелені, як смарагди, дивні очі,
Спостерігати фантастичний там світанок,
Який приходить тихо після ночі!
Удвох іти, так мало і це так багато!
Де кожна мить як перша і остання.
Де разом ми розведемо́ багаття,
Незламного та чистого кохання!