Любовна лірика про осінь від письменника з Нікополя Миколи Парасотченко на сайті NikopolART.
***
Моя ти осінь я палаю,
Неначе жарять на вогні.
Навіщо, і за що страждаю?
Зустрінемось у пеклі, а не в раю.
Злива.
Після таких великих злив,
Ти бачила як поле з маків розцвітало?
Тропою йшли усі туди,
Але тебе я там не пам’ятаю.
За руки бралися кохані,
Сміялись навіть ті, що друзями були.
У небі сонце так палало,
Там все просохло після дощів.
Пташки співали голосно над нами,
Такого співу я ніде не чув.
А поряд з полем левади розстелялись,
Над ними білі лебеді блакитним небом йшли.
Тремтіли руки, тіло все гуло,
Моє кохання тоді на поле не прийшло.
Я бачив поле з маків розцвітало,
Але тебе я вже не пам’ятаю….
На краю землі.
Її волосся наче колос ,а очі соняха поля.
Уста такі скажені та червоні,
Немов той спалах захід сонця,
Та вже так не витримую і я.
Її тремтіння рук, та шиї,
Вже багатьох позводило на ні.
Мені здавалось що це мрія,
Усіх на світі чоловіків.
Ми з нею так раптово,
Зустрілись з ранку на краю землі.
Вона мені співала пісню, неначе колискову,
А я все таїв, таїв, та був вже там на дні.
Кохались ми, немов на небі,
Її я відчував усю.
Але попав в полон до неї,
Тепер на том краю землі, стою один.
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net