Однією з найталановитіших поетес Нікопольщини є Лідія Ковальчук. NikopoiART пропонує Вам почитати її вірші.
ДОБРИМ СУСІДАМ
Снився танк, що проїхав смачно
По моїх чорнобривцях і маках.
І дивився хлопчина злякано,
Як летів із-під гусениць
квітчин плач.
І посивів синок чужий.
І заплакав, і забоживсь,
Що ніколи не сяде за це кермо,
Де з-під гусениць кров,
Як гаряче вино,
Як неначе пікантний грог…
Сину-сину, то як:
Чий в душі твоїй Бог?
****
Я зернина твоя,
і дитина твоя,
і пелюстка у квітці
сонячній.
І не треба боятись,
і не варто лякатись –
ці страхи наші
тільки зовнішні
Степ співає – послухай:
стаккато…
Степ –
віночок урочо-строкатий.
Я плечима своїми
його заступив –
щоб ніколи більш ворог
сюди не ступив.
Я вже серце віддав,
і не слухай – завмерло…
А що ви не цінили, то шо:
як у куряві перли.
…Я зернина твоя
у тугому соняшнику.
Ти земля –
найдорожча у Сонячності.
****
Дід мій любив
рушники вишивати,
пісню до ладу співав душевну.
Дід не любив слова дешеві
і правду вдягати у шати.
Галушок було наварить,
без толку ніколи не лається.
Придумає казку,
розкаже про Крузо.
Смійся, казав,
і наїдайся од пуза.
Не стало діда.
І у житті – крах.
Лишилася казка:
а де ж той Крісто? граф?
ВЕЛИКИЙ МУДРЕЦЬ
«І не знаю більшого у світі мудреця,
як мій рідний український народ».
Автор
Б’ють не по паспорту –
по морді б’ють –
і сито всі їдять та п’ють
кров з Мойші та Івана.
Не буде із народу пана,
коли він рабськи манни жде з небес.
І жалюгідно, як побитий пес,
у жменю загляда ворожу.
Тому нам і плюють у морди, в рожі…
Не дивляться у паспорт –
лізуть у кишені.
Бо ми мішені. Бо ми мішені.