Молода письменниця Ксенія Куценко присвятила вірш рідному місту Нікополь. Повідомляє NikopolART.
***
І закриваючи очі, я знов потрапляю туди…
Де не було місця для болю або для туги …
Де завжди було мені тепло , хай лють далі ці кляті дощі,
Головне , що я вдома , всі поруч…
Благаю тільки не відпусти …
Не хочу пірнати в пітьму, де всі зовсім чужі…
Я хотіла би все зрозуміти, відпустити, та далі піти …
Але вдома ще досі чекають тато,дідусь,павуки…
Мій парфюм на полиці, малюнки,вірші…
моя ковдра, що ввібрала всі найсумніщі думки ,
Моя кішка Іріска та всі всі дворові…
Пройтися би парком, а може на дамбу вночі ?
Говорити про що завгодно, ти тільки не мовчи …
Памʼятаю, як уявляли майбутнє, а тепер чомусь зовсім не так….
що і де конкретно Я зробила не так?
Мені боляче дуже , але знов посміхнусь …
Мій рідний, я завжди питаю , ну як тебе пригорнути ?
Як хотілось би просто накрити , щоб вони не зносили дахи….
Я б ті сльози на кулі, а кулі на них….!
Фото: Марія Шибко