Казка “Лисичка й неслухань” письменниці Тетяни Прокоф’євої на сайті NikopolART.
Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться.
В однім казковім лісі, де звірі завзято говорили, а птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялинкою. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояли стіл і стільці, а взимку в пічці потріскували дровенята, від яких тепло розливалося по кімнаті.
Та головною окрасою лисиччиного помешкання була бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки та вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався додому у гарному настрої й з добротою у серці.
Та одного дня, коли наша мудра лисичка ходила до зайчика, аби подивитися, чи все у нього гаразд, книги з її оселі зникли.
— Куди вони поділися? — схвильовано вигукнула лиска.
— Як тепер бути? Де їх шукати? — одне за одним виникали запитання, але відповідей на них не було.
Мешканці лісу, що полюбляли гостювати у лисички, зібралися на нараду. Потрібно було книги розшукати, бо ж як тепер без них?
І тут гострозорий яструб, що літав високо-високо, на одній із галявин побачив книжку — ту, що вчора лисичка читала звірям. Не втрачаючи час, господарка бібліотеки разом з друзями швидко дісталися туди.
— А й справді! Це ж моя збірочка віршиків.
А потім зовсім недалеко друзі угледіли ще одну книжку, а далі — ще і ще… Так, крок за кроком, дісталися вони у глибокі лісові хащі. Страшно й темно було там, але що поробиш? Треба було знайти кривдника. Знала лисичка, що у цій глухомані живе Неслухань — маленький вередун, який нікого не хотів слухати й чути. Може, то він і є крадієм?
Казка “Лисичка й неслухань”
Тим часом звірята знайшли ще одну книжку на стежині, яка й привела їх до невеличкого будинку. Саме у ньому проживав Неслухань.
Зайчик постукав у двері:
— Агов! Є тут хто?
— А тобі чого? — сердито відповів господар.
— Вітаю тебе! Ми лише хотіли запитати, чи не бачив ти книг, що зникли з бібліотеки лисички?
— Ні, не бачив! І взагалі не розумію, про що це ви кажете, — пробурмотів Неслухань.
— Але доріжка з книг чомусь привела до твого будинку, — хитро сказала лиска.
Неслухань відчинив двері й, опустивши голову, несміливо вийшов на ґанок та винувато промовив:
— Пробачте, це справді я!.. Мені стало сумно самому, от я і вирішив поцупити книжки. Але я не вмію читати, то ж тільки малюнки розглядав.
Лисичка розуміла, що Неслухань може й не винен. Адже він живе сам і немає кому навчити малюка грамоті та гарних манер, нікому пояснити, що є добре, а що погано. От він і робить шкоду.
То ж, склавши всі книжечки на возика та нетримаючи зла на кривдника, товариство зібралося до дому. Але звірі вирішили, що маленькому Неслуханю вкрай потрібні друзі, хоч він і наробив багато поганих справ.
— Ти приходь до нас, не соромся, — доброзичливо сказала лисичка. — Ми завжди раді тобі допомогти. А я навчу тебе читати.
Неслуху стало соромно за свою поведінку. Уперше в житті він зрозумів, що вчинив зовсім погано. Тому щиро вигукнув услід звірям, що зникали за деревами:
— Я обов’язково прийду до вас!
Минали дні… Лисичка так само гостинно зустрічала у себе звірів і птахів. Частувала їх чаєм і різними смаколиками, читала гарні та повчальні казки. А допомагав їй у цьому Неслухань. Бо тепер він сам прочитав немало книг і напевно знав, що добрі справи робити набагато приємніше.
Повідомити новину чи надіслати поезію можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.