Інна Вікторова – воєнна лірика

Воєнна лірика письменниці з Нікополя Інни Вікторової на сайті NikopolART

Інна Вікторова пише про те, що їй болить. Написані нею рядки вже були опубліковані у журналах FoxyLit та VOLYA.

Воєнна лірика письменниці з Нікополя 

***

Так боляче втрачати і села і міста.                                                         

Бо всі ми відчайдушно чекаєм перемогу.                         

До сліз болить і серце, і душа.                                      

Бо розуміємо – не дочекалися підмогу.                      

За назвами цих міст Бахмут і Волноваха ,                 

Сіверськ, Авдіївка, та Вугледар.                                                        

Сто сотень життів поклали на плаху.                               

Каліцтва, руйнації, все на вівтар.                                    

Ніколи, нізащо ми не пробачимо.                                    

І не забудемо наших страждань.                            

Для всіх поколінь наперед ми зазначимо.                             

Не бути нам друзями! Без сподівань.

Сину                                                                                       

 

Сину мій сину. Я ж тебе ростила.                                          

Я ж тебе кохала, гарно доглядала.                                  

Щоби ріс здоровим, гарним і достойним.                  

До людей, до бога,  щоб легка дорога.                        

Щоб життя твоє натхненне і легке.                              

Радісне, щасливе, приємне, особливе.   

Ти й набрався сину розуму та сили.                              

Та не для легкого життя, а важкого.                               

Сповненого горя, де немає волі.                                    

Скільки вже б’ємося, крові пролилося.                          

Нелюди криваві міста зруйнували,                                      

Люд простий згубили,  все навкруг спалили.                       

Ти пробач мій сину,  не таке хотіла,                                   

Не таке бажала, не таке вважала.                                 

Дочекаюсь сина, дай же Боже сили!

 

***

Тиша…..Прислухаюся….                       

Вихід….Напружуюся, стискаюся.                                    

Вибух…Принишкла, злякалася.                                         

Вихід….Вибух…До бога звертаюся.                               

Вихід….Вибух…В куток забиваюся.                              

Вихід… Вибух… Уламки врізаються в стіну.              

Господи, дякую, що цього разу я ціла.                          

Тиша…. Прислухаюся…Наче відстрілялися.               

Боже, дякую, що жива, хоч дуже злякалася.              

Кожної ночі, кожного дня.                                               

Випробовує доля, таке тут життя.

***

Озираюся, наче того й не було:                                        

Спокій, тиша, щасливе життя.                                           

Те світле, хороше усе загуло.                                           

Сьогодніше справже життя – страхіття.                        

Розбиті будівлі, скалічені люди,                                       

Злякані діти, розгублені всюди.                                         

Вибухи, крики, сирени виття.                                            

 Дрони літають, скажене життя.                                   

Людські життя на волосині.                                                         

Зараз живий, вже за мить в домовині.                        

Рашиські нелюди прийшли непрошені.                          

Усе розбили в нас, усе спустошили.                                      

Жорстокі вбивці, нема вам прощення.                                             

 За всі наші сльози, страждання щоденні.

Наш телеграм

Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net

Tagged: Tags