Пейзажна лірика від письменника з Червоногригорівського громади Григорія Лузана на сайті NikopolART.
***
Помітно вже похолодало
і зникла спека
Про себе осінь нагадала
вже не далека
Бувають пасмурними дні
й холодні ночі
Але не йдуть давно дощі
і в сльозах очі…
Десь подівалися думки
легкі й веселі
Поросли скрізь чагарники
пусті оселі
Чомусь, лише, сумні думки
тривожать серце
Пройти вже можна напрямки
сухим озерцем
А ти жени думки сумні
із голови хоч трохи
І посміхнись, сама собі,
згадай хороше
Помітять посмішку твою
зустрічні люди
На мить забудуть про війну,
в серцях напругу.
***
Не говоріть мені про дощ,
Іще не булькає в калюжі,
Щоб намочити стільки
пересохших площ,
Потрібні краплі незрівнянно дужі.
Якби хто зміг,хоч Божим проведінням,
Щось так вирішувати, як нам треба…
Не те, що дощ, не виникалиб війни,
І ще злаб взагалі у їх потреба.
Але ж насправді й досі все не так
І йдуть дощі, де їх ніхто не просе,
І війни йдуть, бо хочуть повторять,
І випадають, все ще, чисті роси.
***
Сутінки в”яжуть маскувальну сітку
Осені зибкій холод принесло.
Де була затишна кафешка влітку,
Плете туман примарне полотно.
Дують вітри, злегка лиш , прохолодні
Іще не мерзнуть виживші, квіти
До листопала будуть на дощ “голодні”
Раніше втратять своє лисття віти.
Не рахувати пройдені кілометри
Із сумом вшанувати втрати ..
Поглянь,як вітри дують сильно й уперто
І заважають дронам літати.
Хтось там стереотипи на нове зміняє
Не побоїться рішення вірне прийняти
Осінь про часу плин лиш нагадає
І, не варто його. безкорисно втрачати.
Дощ
Послухайте, як іде дощ…
Він, ніби, з кимось розмовляє,
То крупно вистукує щось,
То дрібно моросить, стихає.
А, інколи, дощ грозовий,
Навколо громом всіх лякає,
І набурмосується злий
І блискавки з небес кидає.
Така природа у дощу.
З торнадо, в шторм щось заливає.
Бува його десь до схочу,
Десь на життя не вистачає.
Ода дощу
Хіба казав я , що не радий сонцю
Хіба в думках, але ж не назавжди
А серед літа ,не через віконце
Коли усе страждає від жари
Хай буде дощ, нехай хоч моросить
Але щоб так, хочаби день чи два!
Лише не знаю я, кого просить
Хоть би молитва нам допопогла.
Навколо нас, кажуть, ідуть дощі
Із грозами і ,навіть , проливні
Хай москалям наллє води у щі
В нас під загрозою всі врожаї
Не буде з чого нам варить борщі!
Троянди.
Тепер троянди усіх нас радують,
Їх кольори,які завгодно.
Флористи нам,щораз нагадують,
Не залишайте їх без водно…
В таку жару можна сховатись
У тінь будівель і дерев,
А їм на місці залишатись,
На сонці бути кожен день.
,Троянди радують нас квітом,
В які завгодно кольори.
Де йде війна все пилом вкрито:
Квіти,сади,будинки і двори.
Троянди там ніхто не помічає,
На фоні горя,руйнувань,смертей.
Сховатись встигнути,коли щось прилітає,
Щоб вижити і змити пил з очей…
Побачити троянди,ті красиві,
І змити пил із лисття і квіток,
Щоб радували зір, в миттьєвості щасливі,
Коли є спокій нервів і думок.