Чашка кави

Листопад жовтневого вечора… Коли до холодів ще далеко, а літо неоглядно втрачено… Коли бажано посумувати, без жодної на то причини… А може просто поспілкуватися?

Знаю, знаю, жовтневими вечорами, часом і тобі, бажано закинути всі невідкладні справи до бісового дідька…

Мені, наприклад, бажано зайти ось у цю кав’ярню. Ми ж не підемо з тобою до якогось генделика? Адже так? Нам бажано, щоб бариста, приготував філіжанку ароматної кави. А ще, бажано, забувши, про всі негаразди, пригубити коньячну чарочку і розумітися на цьому.

Хоча, відверто кажучи, мій допитливий Читачу, сидячи в затишній кав’ярні, бажано розмовляти з незнайомою людиною, помічаючи, як вас затягує симпатія. Прочитуючи взаємний інтерес у його словах, погляді, міркуваннях… Це як відкрити випадкову книгу, яку ти знайшов в букіністичній крамниці. Знайшов, відкрив, прочитав кілька рядків і зрозумів. Ось саме таку книгу я й сподівався прочитати. Саме сьогодні, саме цього жовтневого вечора…

У юнацтві, на все дивишся крізь призму майбутніх бажань, а ось з роками, починаєш помічати ту найтоншу нитку, яка, як клубок Аріадни, з’єднує тебе, з іншою людиною… або навпаки, відтягує, заплутує і рветься, рветься назавжди.

Втім, нитка Аріадни тут ні до чого. З роками ми починаємо більш тонко відчувати добро і зло, щирість і зраду, лицемірство і душевну доброту.

З віком ми вчимося впізнавати, в обличчі випадкових перехожих, своє власне обличчя…

Помічати з сотні облич – одне, те саме … Адже з віком, людину, можна впізнати по його обличчю! І як би він не ховався під маскою успішності чи байдужості, його обличчя підкаже тобі – що він відчуває і чим живе.

І в цьому немає ніякого дива… З віком – подібне притягує подібне. Люди зустрічаються заради схожих інтересів. Як таємних, так і явних. І розлучаються, коли спільність інтересів зникає. З віком, менше висуваєш вимог до інших людей. З віком більше довіряєш своїй інтуїції. Що тут поробиш – C’est La Vie…

А коли ти перестаєш радіти жовтневому листопаду, твоє життя наповниться всяким непотребом, у дуже привабливих обкладинках… А простіше кажучи, випадкові люди починають використовувати тебе, собі на користь… Ось тільки не треба боятися цих випадкових людей. Бо з часом вони зникають, так само, як і прийшли. Випадково.

Так, мій допитливий Читачу, з роками більше недовіри, більше забобонів. Але тепер ти розумієш: – якщо зустрів людину, яка тобі подобається – цінуй її! Тому що це дуже цінний подарунок для тебе! Подарунок долі.

Хоча, подарунком це складно назвати… Адже зустріч з такою людиною – це твої накопичені знання, якими ти, тепер навчився користуватися!

А далі включається ефект розпізнавання, до речі – блискавичне почуття! Коли невипадкову спорідненість у незнайомому обличчі, вловлює твій погляд, потім твій розум, а потім твоя душа… Зазвичай, на це йде до 30 секунд середньоєвропейського часу… Отже, не пропусти ці секунди, при вашій невипадковій зустрічі…

Але, якщо ти їх пропустиш, або включиш свої оціночні фільтри: – освіта, краса, успішність… то нитка, що з’єднує вас, розірветься. Можливо і назавжди! Хоча, з твоїм життєвим досвідом, відсутність деяких якостей в іншій людині, вже не бентежить тебе… Адже тебе більше приваблює ні її вади, а сама людина! Тому що для тебе ось ця людина – найкраща! Не для всіх, не для багатьох, а для тебе!

Втім, усе, що я тобі розповів, не означає що своєму новому знайомому, ти обов’язково станеш близьким другом… Втім, як і палким коханцем, для своєї подруги.

Хоча, у твоєму житті, з’явилася ще одна людина, зустріч з якою, відгукнеться в твоїй душі, ніжним теплом ароматної кави.

Що примовк, мій допитливий Читачу.