Розповідь “Спогади дитинства” написала письменниця з Покрова Тетяна Прокоф’єва.
NikopolART пропонує ще один твір талановитої письменниці.
Засніженою дорогою, що простяглася між полями, їхав автобус. Людей було чимало: хтось міркував про своє, хтось слухав розповідь знайомого, а хтось готувався вийти на наступній зупинці.
Поміж пасажирів було п’ятеро дітей. Вони з цікавістю споглядали краєвиди за вікном і нетерпляче чекали, коли приїдуть. Адже знали: на них чекає бабуся. У її хаті завжди було тепло й затишно. Пахло свіжим духмяним хлібом і молоком.
Звернувши за ріг і подолавши ще кілька кілометрів, транспорт зупинився, і діти швидко покинули його.
— Привіт!
— Привіт, онучата!
Радісні та щасливі, усі обіймалися й посміхалися. Дорогою до дому онуки один поперед одного розповідали, що в них нового, що цікавого трапилося за час розлуки.
— А ми до тебе на п’ять днів! — сказала Тетянка.
— Будемо готувати пиріг? — запитала Іринка.
— А як песики? — поцікавилася Маринка.
Хлопці несли пакети, як справжні джентльмени, у їхніх очах блищали веселі вогники.
— Скільки снігу! Можна кататися на санчатах!
— Пообідаємо й підемо за городи — там його ще більше, — сказала бабуся Ніна.
Спогади дитинства Тетяни Прокоф’євої
Зайшовши у двір, усі привіталися з песиками, заглянули до корівки та гусей, не забули й про курей і півника.
— Як смачно пахне!
— Що ти готувала, ба? — промовив Ігор.
— Варенички з картоплею і капусткою.
— Смакота! — вигукнув Артемко.
Розклавши всі речі, переодягнувшись і поївши, усі дружною компанією зібралися йти кататися.
— Ого-го! Сніжку намело!
— Це точно!
Онуки побігли вперед, а бабуся завзято — за ними. Здавалося, що вона стала ще життєрадіснішою.
Саночки здіймалися догори, сніг навколо розлітався з-під них і хвацько лягав на землю.
— Чудово!
— Давайте ще!
— Ха-ха-ха!
— Мені аж жарко стало!
Накатавшись удосталь, повернулися назад.
— Тепер давайте пити чай! — запропонувала бабусенька.
— Ми тільки за! — відказав Ігор.
У хатинці було гамірно й так світло від добра та щирості всіх, хто в ній був. Сердечна бесіда, смачний пиріг і запашний чай — усе, що зараз було потрібно.
Так промайнув день. На небі з’явилася перша зірка, морозець малював візерунки на вікні, а зима сипала сніжинки, вкриваючи все навколо сріблом.
Попереду — нові пригоди, час разом, який залишиться в пам’яті назавжди.
Автор: Тетяна Прокоф’єва
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net