“Вечірні бесіди з старим бібліотекарем Митричем” написав письменник з Нікополя Олег Ольгин.
Повідомляє NikopolART.
– Ти знаєш, – посміхнувся Старий Бібліотекар, – Як це не сумно, але люди йдуть… Восени це особливо помітно. І не обов’язково люди йдуть з життя. Зникають люди, з рисами совісті на обличчі.
Ті, хто встають, коли в кімнату входить жінка.
Хто скаже другий рядок вірша, коли ти процитуєш перший.
Хто ніяк не може перейти з тобою на «ти» і постійно збивається на «ви».
Хто може тебе познайомити з тими, з ким ти завжди мріяв познайомитися.
Ось якось так… Наші зникають, залишаються інші….
Втім, не рви серце, а краще замислися…
Одного разу один вчений спілкувався з дітьми з африканського племені… Поставив біля дерева кошик із фруктами і сказав, що треба добігти до дерева. Переможцю дістанеться кошик із усіма фруктами.
Діти взялися за руки і побігли всі разом, а потім обступили кошик і почали ділити між собою фрукти. Здивований вчений спитав, чому вони побігли разом. Невже нікому не бажалося стати переможцем? На що діти відповіли: – Хіба можливо, щоб один був щасливим, якщо всі інші сумні?
До речі, той чоловік, Альберт Швейцер був лауреатом нобелівської премії миру. І саме йому належить ця дивовижна фраза – «Успіх, не ключ до щастя. Щастя – ключ до успіху! Ось тільки шкода, що багато кандидатів, і не лише на нобелівську премію, сьогодні про це забувають… Хоча, посміхнувся Митрич…
– Дурень звинувачує інших, розумний звинувачує себе, мудрий не звинувачує нікого.
Соромлюся нагадати, що ця цитата також, належить Альберту Швейцеру.
Після цих слів, Старий Бібліотекар, знову посміхнувся і, неспішно почав розкурювати, свою згаслу люльку…
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net