Воєнна лірика від уродженця Нікополя Дмитра Боханькова на сайті NikopolART.
Дмитро Боханьков почав свою кар’єру у Нікополі, де з 1994 році працював кореспондентом газети “Нікопольська правда”. Брав активну участь у роботі місцевої літературної студії “Гелікон”. З 1996 по 2000 рік працював у медіа-холдингу “5-й канал”. В цей період активно публікувався у місцевих та обласних газетах.
У 2021 році брав участь у міжнародному мистецькому конкурсі “Причал на Поштовій”, де був відзначений грамотою “За високу майстерність”. У 2023 році зайняв перше місце у міжнародному творчому конкурсі “Різдвяна зірка” у номінації “Авторська поезія”. Має псевдонім вадим Сіренін.
З початку російсько-української війни прийняв принципове рішення надалі писати тільки рідної Української мовою.
Дмитро Боханьков – воєнна лірика
***
Я хочу почути про спокій і мир,
Коли знов віднайду свою стежку до раю.
Та з зусиллям вдихнути жахаючий вир,
Що ввірвався до тихого мирного краю.
Мрію я, про закінчення лиха- війни,
Так щоб світло у ночі ввімкнути надворі.
Щоб живими прийшли до домівок сини
І забулося чорне вбиваючи горе.
Буде так – все минеться і зникне орда.
Зло не вічне, коли як пухир виникає.
Вчасно змиє всі болі холодна вода,
Та що зараз мов сльози, що тихо стікають.
Знов засіємо пишні широкі лани,
З синім небом мішаючи жовте колосся.
Вже не буде жахливої і злої… Мини!
Буде мир, буде спокій. Мені не здалося!
Після війни
Твій дім зустріне,як прийдеш з війни:
Яскравим сонцем,посмішкою дружини.
За рік без батька виросли сини,
Піднявся сад і підросла ожина.
Ти зайдеш в сіни – чисто і тепло.
Накритий стіл і смачно пахнуть страви.
Прийшов живим. Від смерті пронесло.
Минули кулі, загрубіли шрами.
Здобувши перемогу у війні,
Прикрасив груди парою медалів,
В окопі дім ти бачив уві сні
І воювать не хочеш йти надалі.
Вночі закуриш, вийдеш на поріг:
Бездонне небо, тихі мирні зорі.
Ласкава ніч панує у дворі
І вітерець нагадує про море.
Лиш спогади, затиснув мов щіпці,
Так тиснуть, що відлуння йде у скроні.
Перед очима поле і мерці,
Товариш,що загинув у полоні.
Грім вибухів і танк через приціл,
Недавній бій,та жах останьой миті.
Піднятий пострілом пекучій чорний пил.
Твій вигук – А тепер ми будем квити!
І наступ на зруйноване село,
Дітей обличчя схованих в підвалі.
І знов і знов – потворне дике зло
І навкруги знущання над мораллю.
Цигарка згасла. Міцною рукою
Обіймеш плечі милой і коханой.
Її прикриєш від незгод собою.
Минули кулі, загрубіли шрами.
Чорна ніч
Чорна ніч нас вкриває мов чарами,
Ріже дощ кулеметними чергами.
А дерева здаються примарами,
За живе неподобством зачеплені.
Чорна ніч виє вовком пораненим,
Та свистить, мов козацькой нагайкою.
В метушні, аж до ранку до самого
І заходиться злісною лайкою.
Хмари – стадо корів переляканих,
Сунуть небом в надії сховатися.
Щоб невдовзі розсипатись мрякою,
По ярам із травою зливаючись.
Уквітчають собою світ вранішній.
Чорна ніч промайне і забудеться.
У рожевому ніжно світаннячку,
Прийде ранок. А ніч? Ніч минулася