NikopolART представляє філософську лірику письменника з Нікопольщини Володимира Барна.
Гра
Цінуємо той час, що доля дарувала,
Бо іншого не буде в цім бутті.
Хвала любові, що батьки пізнали,
З якої визрів ти у їх житті.
Життя – це, звісно, гра
І ставки в ній шикарні.
Ти першу битву не програв,
А хтось ніким не став – зусилля марні…
Так, переможець подав крик –
Повідав Світу про явління!
На світ з’явився чоловік –
Із Божого благословіння!
І тут продовжилася гра
Із темряви в прозріння,
Попер він плуга на -гора,
Проторив шлях свій між камінням.
Від перших слів і перших кроків
Вивчав Земне життя щорік.
Знання вкладав в ,, скарбничку” років –
Ставав мудрішим чоловік.
Дитинство грою все пройнято,
У кого ляльки, в кого – авто.
А як ті діти підросли –
Дітей з лікарні повезли…
І тому навики з дитинства
згодяться вам у материнстві.
Пішла нова доросла гра –
Життя ж бо в’ється по спіралі.
І як би справно ти не грав –
Тримай удар – це справжнє ралі.
Ті, хто в дитячі ті роки
Ніс службу в мами в охороні –
Підріс, змужнів і ,навсправжки,
Постав у лавах оборони.
Так гра людину не лишає,
Від джерела і до морів,
Аж доки в вічність відлітає,
Пробігши шлях свій по Землі!
05.10.23р.
Висоти й пироги
Різняться люди, мов істоти,
Які у світі навкруги.
Одні підкорюють висоти,
А іншим тільки б пироги.
Візьмем, до прикладу, амебу,
Таку собі простійшу суть.
Для долі їй калюжа треба,
І вік в калюжі можна буть.
У тім болоті все для щастя:
Є їжа, дім, її рідня.
І, якщо треба розмножаться,
Не треба трелі солов’я.
Ніхто нікого не кохає,
Гніздо не пропонує вить,
У парі жить не спонукає,
З одної двоє стане вмить.
Та інша справа є у птаха.
Візьмем, приміром, ми орла.
Орлиця не візьме невдаху
До свого пташого двора.
Вона в польоті кине гілку,
І хто з орлів її спійма,
Того полюбить вона палко,
По зову серця та ума.
І для орлят він путь проторить
У світ небесний та земний.
І відведе від роду горе,
Бо справжній він, не показний.
А як амеба, що амеба –
Життя її безвольна простота.
Для щастя їй не треба неба,
То для орла потрібна висота.
І як амебі пояснити,
Що є любов і що порив,
Якщо у неї нема серця,
Нема у неї навіть крил!
Різняться люди, мов істоти,
Які у світі навкруги.
Одні підкорюють висоти,
А іншим тільки б пироги.
12.12.23р.
Володимир Барна – філософська лірика
Дідове слово
Я діда свого по матері
Знаю лиш з бабиних слів.
На схід завезли карателі,
Сніги замели його слід.
Казали, що був господарем
На власній родючій ріллі.
А тих, хто були не ледарі,
Селили на край Землі.
Казали, що був кмітливий
І грамоту знав як слід.
Думки промовляв сміливі,
Від них і пропав мій дід.
Були в нього трійко діток –
З них вижила лиш одна.
Трудящого люду еліту
Зводила зі світу орда.
Онуки не знали діда,
Дякують, що він був…
Залишився слід його роду –
Івана той рід не забув.
У спадок не взято ім’я,
І прізвище не перейшло.
Нащадкам лишилась «рілля»,
Яку до кінця не дійшов.
І слово – як символ Роду,
Як мантра моєї Землі,
Слово – кістяк Народу,
Об слово кришАться кремлі!
30.01.24р. БВМ
Душа і тіло
Людське життя – молекула історії,
А тіло має почасові межі.
Щоб був ,, комплект”- душа йому ,, прикроїна”
Для здійснення ,,польоту у безмежжі.”
І має та душа, як кажуть, кілька грамів,
І бачити її ніхто не може,
Та мати пів-душі – то ціла драма,
А буть бездушному – таке зовсім негоже.
Либонь у Світі дефіцит на душі,
Зрим факт, що бездуховність процвіта.
Зло насува по морю і по суші
Із давніх пір – по нинішні літа.
І як з цим буть, і в чому тут причина?
Не править Світом більше доброта?
Бездушність нап’яла душі личину,
І людське горе
бездуховним – це свята.
Якщо зануритись у чорне – бачим темінь.
Це те, що наше тіло спогляда.
І лиш душа ваяє з тіла кремінь,
Вона у Світі творить чудеса.
Бо тільки тіло одухотворенне,
Налите вщерть життєвої снаги,
В добро наш хід історії поверне –
Замайорять свободи хоругви!
23.01.24р.БВМ
Поговорити з Богом.
Сім’я зібралась за столом,
Свячена паска, як годиться.
Цвіте терновник за селом,
Тече Дніпра свята водиця.
Прийшла весна, здолавши зиму,
Пташки віщають нам про це.
В повітрі Божий дух незримий,
В житті ним є святе яйце.
Філософи чуби ламають,
Вхопивши голови руками.
Високі їх думки терзають,
Не даючи покій роками.
А в Бога все давно відомо,
З тих пір як світ Він сотворив,
Що центром всесвіту є сонце,
Яке в яйце Він затворив.
А так як сказано в писаннях,
Що нас в подобі Він творив,
То по важливих нам питаннях,
Спустився б, сів, поговорив.
І може б діалог відбувся ,
Бог нам у цьому б допоміг.
І навіть рід людський змінився б,
Якщо б наш Батько наполіг.
А тільки треба тет а тет,
Без посередників сумнівних.
Зібрати треба контингент
З порядних, чесних і сумлінних.
Та ні, не треба сюди Богу,
Хай там, на небі ,.возсіда.
За нас попросить допомогу,
Небесна Армія Свята!
Ті хлопці, що ціною крові,
Життя свого, полігши тут,
Підуть до Бога на розмову-
Весну з небес вони нам шлють!
Слава Україні!
Героям слава!
БВМ 22.04.23р.