Філософська лірика письменниці з Нікополя Галини Чабанової на сайті NikopolART.
***
“Єдина доля – спільна для планети,
У кожнім серці – Вічності печать.
Свідомість, що відкинула тенета,
Несамовиту Силу може дать.
Ти – Homo Sapiens! Твоя мета – згадати,
Що ти не випадково на Землі.
Ти можеш Світло через серце пропускати
У мороці, облуді та імлі.
В Любові – Шлях, у прийнятті – розрада,
У вдячності – спокійне майбуття.
Такі прості та справжні ці поради
Для вічного, щасливого Життя.”
” Серед тлінного цього Світу
Не дотрималась Заповіту,
Не проклала шляху до Потиру
І створила собі кумира.
Я за Бога його вважала
І про гріх свій тоді не знала.
Я кохала, щоразу прощала,
На помилки очей не здіймала,
Та втішала в хвилини образи,
І крізь сльози втікала одразу.
Благодаті Душі шукала,
Прагла щиро, ночами не спала.
І в хвилину скорботи гіркої
Я кумира зреклася з журбою.
Та, кохати його не спинилась,
Лише Богу тоді відкрилась.
І з захопленням зрозуміла. –
Він – в мені! І у тім моя Сила!
“Я для тебе була б невидимкою,
Щоб мене ти побачить не зміг,
Обернулася б ніжно хмаринкою,
Чи травою б лягла біля ніг.
Або пташкою в шибку стукала,
Чи метеликом на плече,
Щоб не ятритися розпукою,
Бо у грудях вогонь той пече.
Щоб тобі і в ві сні не наснилося,
Що я поряд, тобою дихаю,
Щоб в думках твоїх не з’явилося
Те, що в серці своєму слухаю.
Стала б вітром попутним лагідним,
Чи сніжинкою на пальто,
Обіймала б тебе сонцем жадібно,
Та про це не дізнався б ніхто.
Стала б тінню німою, тихою,
Але! Вибрала інший шлях –
Я для себе сама стала втіхою,
Наче вільний крилатий птах.”
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net