У нас з тобою не було жодної спільної ночі

Зазвичай я проїздила транзитом рано-вранці. І ми гуляли до вечора рука в руці.

Ти вражав сене своєю розкішшю палаців і соборів, смачною кавою з яблучним штруделем і гірким смаком божественного шоколаду з нотами мигдалю. Я не розуміла істерики інших щодо твоїх фірмових наддорогих цукерок з обличчям улюбленого композитора, але була вдячна за твою увагу і турботу.

Ми бродили вздовж річки, балували смакові рецептори у кав’ярні, грілися під сонечком у ідеально влаштованому парку під магічні звуки величного Моцарта. Я памятаю білу павутину хмар на прозоро блакитному небі під собором. Ти і я. Тиша. І нехай весь світ зачекає.

А потім ти водив мене по брендових магазинах і купив улюблену сорочку H@M, в яку я з радістю загорнулася після ранкового дощу, і здавалося, їй вдалося зняти той їдкий озноб, який з кожною годиною нашої зустрічі все глибше вїдався в тіло. А мене ковбасило. І, явно, не від дощу.

Сьогодні я вперше приїхала до тебе вночі.

Ми марно намагалися викликати таксі, щоб пошвидше дістатися до ліжка, бо до ранку залишалися лічені години.

В капсульному автоматі звабливо лежала кава, яку я так люблю.

Напіврукою душ-надм‘яке ліжко- 5:57-о Боже, проспали.

3 хв до таксі.

Зваблива кава залишилася цнотливою. Як і я.

– Поснідаємо в аеропорті.

– Угу, – тільки встигла вимовити, швидко запихаючи зубну пасту в прозорий пакет для рідин.

Ти пригостив мене ідеальним скрамблом, досить сумнівною кавою з черствим круасаном. Я не спокусилася на твій розхвалений Захер.

– Бувай. Гейти скоро зачиняться.

Ти знав, що назад я не заїду.

Відчув, що ці твої пафосні штуки на мене вже не справляють враження.

А ти з кожним роком намагаєшся вражати мене, як і сотню інших, нафталіновими залицяннями. Схоже, ми обоє виросли з цих стосунків.

«В цьому немає ні сексу, ні сенсу».

Сухо і черство ми попрощалися.

Адьйос. Аста луего.