Воєнна лірика письменниці Тетяни Купрій на сайті NikopolART.
МОЛИТВА ЗА ВОЇНА
Молю, щоб вертали тебе всі дороги,
“Дай витримки й сили!” — прохаю у Бога.
Щодня зігріваю в обіймах думками,
Ти в серці — мій воїн, хоч відстань між нами.
Життя опинилось між пеклом і раєм.
Живим повернися додому, благаю.
Чекаю на тебе й плекаю надію,
Що сили Небесні здійснять щиру мрію.
Кохання моє — то незрима підмога,
Щоб зникли на серці журба та тривога.
Й коли серед вибухів тиша озветься,
Хай віра в долонях твоїх засміється.
Здригається небо, та обрій палає,
Ніде порятунку, здається, немає.
Там кожен удар — то чиясь тяжка мука:
Сьогодні вцілів, а за крок — снують круки.
Та Ангели поряд стоять за спиною,
Невтомно крокують весь час за тобою,
Такі собі справжні — вони тут існують,
Святі охоронці постійно чатують.
Мій ніжний, незламний, міцний, наче криця,
В цю ніч тобі знову спокійно не спиться.
Хай куля обходить тебе стороною,
Скінчиться весь жах — той, що зветься війною.
Ніхто наперед свою долю не знає,
Та тільки тоді, коли сум душу крає.
Ми віримо в день, що розвіє тривогу,
В щасливе майбутнє, святу Перемогу.
Автор: Тетяна Купрій,
2025.
***
Жахливо,
у двадцять першому столітті
знати,
що тебе можуть вбити
крилаті ракети.
Так просто…
В епоху технологій,
безпілотників
і штучного інтелекту.
Що «Шахеди»
цілять у ліжка,
в кухні, в автобуси…
Що люди — просто мішені.
Що життя,
Богом дароване,
забирають якісь навіжені.
Що життя,
яке й так занадто коротке,
обривається під завалами.
Смерть — під школами,
лікарнями, будинками…
Боляче дихати.
З кожним подихом —
втрати та рани.
Сирени вночі.
Кожен звук
може бути останнім.
Ми ніяк не чекали цієї війни.
Ми мріяли про звичайне.
Кожен ранок —
то справжній дарунок.
І зовсім не хочеться кави…
Поспішаємо впевнитися,
що всі — живі.
Радіємо, коли ближні з нами.
Очі дивляться у порожнечу,
і кожна мить
стає молитвою.
Дивно,
у двадцять першому сторіччі
лиш за те, що живеш на Вкраїнській землі —
Бути вбитими.
Жахливо,
що діла нікому немає,
що гинуть невинні.
Скільки ж смертей ще повинна прийняти земля
Щоб зникли війни?
Автор: Тетяна Купрій,
2025.
***
Як ти там не питаю …
Там давно спокій втратила тиша.
Там у темряві ночі,
До світанку палає земля.
Ти в обіймах війни,
Зазираєш в лукаві їй очі.
Лиш молитва тебе
Вириває з лабетів її.
Притомився без сну…
Я ж бо лину думками до тебе.
Ти тепло їх відчуй,
Жаль, долонь не зігріє воно.
Повертайся живим!
Бо це все, що мені, любий, треба
І щоб там не було,
Ти себе від біди збережи.
І нехай сам Господь
Віджене небезпеку й тривоги,
Збереже на шляху
Від підступних, лихих ворогів.
Хай додому ведуть,
Якнайшвидше, вкраїнські дороги.
Найцінніше в житті
Чути серця твого кожен стук.
Автор: Тетяна Купрій,
2025.
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net