Сваха Василь

СВАХА ВАСИЛЬ.

Олі завжди подобалися високі, м’язисті та статні чоловіки. Один із таких красенів і підкорив якось її серце. Щоправда, безтурботна ідилія тривала трохи більше року. Якось Олечка відпросилася з роботи раніше – щось їй сильно нездужалося. Працювала Оля кухарем у шкільній їдальні. У дівчини паморочилося в голові, та й нудота не проходила вже кілька днів.

За порадою подруги вона купила тест на вагітність. Роздрукувавши упаковку і зробивши нехитрі маніпуляції, Оленька сплеснула руками – підтвердилися її припущення, коли вона побачила дві бажані смужки.

Додому вона йшла і уявляла, як зрадіє Артур. Майбутня мама купила ароматичні свічки, піцу, яку так любив чоловік та пляшку шампанського.

– Потрібно відсвяткувати цю подію – подумала Оля.

Тест вона запечатала в конверт, зробивши на ньому напис: “Улюбленому татку”.

Вже в коридорі Оля відчула щось недобре – там стояла пара чужих жіночих кімнатних тапок. Вона зайшла до кімнати, де застала чоловіка з Яною, їхньою сусідкою по сходовому майданчику. Солодка парочка на всю розважалася.

В Олі потемніло в очах. Вона впала. Більше дівчина нічого не пам’ятала.

Вже в лікарні Оля вирішила, що Артура не буде більше в її житті. Тепер вона одна у відповіді за малюка, який у неї скоро народиться.

Виписавшись із відділення, Оля прогнала Артура. Як не просив він Оленьку, переконуючи її в тому, що це було в нього з сусідкою вперше, і більше такого ніколи не повториться, дівчина була непохитна. Зраду пробачити, означало для Олі – не поважати себе.

У Олечки народилася чудова донька Танечка.

З того часу Оля була вже не одна. Ну, як кажуть, не одна. У їхньому жіночому царстві жив ще кіт Васька.

Він і був тим єдиним чоловіком у їхньому невеликому та дружному осередку суспільства. Цього рудого кота Оля підібрала біля баків для сміття, коли повернулася з лікарні. Його ще зовсім маленьке і сліпе кошеня залишили тут вмирати. Пожаліла Оля кошеня і забрала його до себе – тепер їй не було так самотньо.

Згодом ця грудка вовни трансформувалася у товстого та огрядного кота.

Кіт вважав себе у хаті господарем, так би мовити, главою родини. Оленька його обходжувала, смачно годувала і зважала на всі його забаганки, а Васенька і не заперечував, натомість, як справжній джентльмен, він добре їв, спав і грав у своєму котячому будиночку.

Коли Оля втомлювалася, а Таня не хотіла спати, Василь лягав поруч із дівчинкою і співав їй пісеньки своєю котячою мовою. Здається, всіх слів розібрати було неможливо, але сенс пісень дитина вловила – треба було швидко засинати, а то кіт погрожував привести вовка, який міг вкусити неслухняних дітей за бочок.

Так вони й жили – весело та злагоджено. Кіт, як справжній чоловік, дозволяв себе любити, а Оля була згодна на такі умови. Кожен був задоволений своєю роллю у житті іншого. Ніхто не втручався в особисті стосунки один одного до певного часу.

Васько любив самостійно поблукати вулицями.Чоловіки, зізнаюся, що потребують того, щоб іноді погуляти самим собою – уявнi відчуття свободи так розбурхують розум і уяву. Потім вони приходять додому, і все повертається на свої кола.

Оленька була дівчиною тямущою, тож нічого не мала проти загулів кота.

Коли коту треба було випустити пару і обійти всі свої вуличні володіння, він сідав біля вхідних дверей, голосно і вимогливо нявкав доти, доки Олечка не підходила і не випускала його. Дівчина викликала йому ліфт, кіт поважно заходив у нього і їхав на перший поверх. Там він чекав, коли хтось вийде з дому або зайде до під’їзду.Тоді Василь повільно, піднявши хвіст догори, дефілював на вулицю і гордо мітив свою територію – кущі, квіти в палісаднику та дерева.

Мешканці будинку добре знали Василя, і коли він повертався додому, вони натискали потрібну для кота кнопку ліфта. Так кіт попадав на свій рідний дев’ятий поверх. За кілька днів історія повторювалася.

Понад те, Василь вважав себе першокласним здобувачем.

Якось, коли Олечка від розпачу поскаржилася коту на те, що вона не має грошей на наповнювач для його туалету, і що м’ясо в морозилці закінчилося, а це означає, що його улюблених курячих котлет ні сьогодні, ні завтра не буде, так він, як справжній чоловік, взяв у свої лапи забезпечення сім’ї харчовими продуктами. Василь приніс додому мишу, яку зловив у підвалі. Кіт довго вартував її у нірки, сам навіть її не скуштував на зуб, хоча слинки текли. Миша була ще теплою, тільки ось господиня чомусь не зраділа його мисливським навичкам. Оленька голосно верещала, схопила Таню на руки і закрилася в туалеті.

– Це вона від радості чи від страху так репетує? – міркував Василь.

Кіт так і не збагнув, чому господиня незадоволена. Адже Василь був абсолютно правий – спробуй зрозумій цих жінок. То їм потрібні продукти, то їм нічого не треба, то вони булки десятками купують і ночами тріскають, то цілодобово голодують. Самі часом не знають, чого насправді хочуть. Де вже коту збагнути, як їм, капризулям, догодити.

Коли господиня вийшла з-за своєї засідки, ситий кіт спав на дивані і муркотів. Мишу він надійно сховав під столом – завтра ще пограє з нею і з’їсть. Якби Оля могла розуміти котячу мову, вона б почула:

– І чим ти, хазяйко, знову не задоволена? Старався тут для тебе, життям своїм ризикував, а Оля, бачите, мишами гидує. Білок – він і в Африці – білок, це необхідний інгредієнт повноцінного щоденного раціону. І Танi м’ясо потрібне. Ти що, люба, реклами не дивишся? Дітям корисний протеїн.

Наступного дня Василь приніс до хати палицю сирокопченої ковбаси. Заради справедливості варто зауважити, що добру половину ковбаси він з’їв ще на вулиці. Оля знову закотила істерику. Кіт дивився на неї, як на божевільну, говорячи:

– І що цього разу не так, привереда? Це не сире тіло, а готова їжа. Я цей делікатес витягнув із пакета одного нувориша, ну, ти його не знаєш. Нічого, він не збідніє, у нього там ще всього повно було – шпроти, смажена курка та оселедець у банцi. Хотів було стирати курку, тільки не дотягнути мені її до дому. Та й помітити цей тип може, тоді з ганьбою відбере і мою репутацію, чесного кота зіпсує. І ще. Ось я відчуваю, що цей самець Олі сподобається – її це типаж, хоча, звичайно, і конкурент він мені, але що не зробиш для того, щоб кохана господиня була щасливою?

Можна сказати, добре вони жили втрьох, тільки Оленька іноді плакала і все голосила: – Ось чому мені так не щастить у особистому житті? Тані батько потрібен. Жіноче щастя хочу. Дівчинка підросте, ось що я їй про тата скажу?

Але, як кажуть, чоловіків від жінок легко відрізнити за тим, як вони вирішують проблеми. Жінки здатні лише на те, щоб створювати їх, а вже бути рятівниками і розгрібати за ними сміття – ці вже дію надайте сильним світу цього.

Чоловіки дуже винахідливі. Вони можуть і не говорити багато слів, але для вирішення завдання, яке підкидає їм дама, задіють весь свій арсенал, силу, шарм та чарівність. Іноді застосовують і харизму – це лише в особливо складних випадках. Чоловіки, зізнаюся вам, частково бувають ліниві.

У двері Олиної квартири хтось наполегливо дзвонив. – Хто б це міг бути? – подумала дівчина, заорюючи на грудях теплий махровий халат. Вона щойно вийшла з ванної кімнати. Танечка спала у своєму ліжечку. На голові дівчина мала рушник –Оля вимила волосся і нанесла лікувальний бальзам. Обличчя було вкрите маскою з морських водоростей.

Оля відчинила двері і ніс до носа зіткнулася з незнайомим чоловіком у чорній шкіряній куртці.

– Ой, Господи! Чудовисько якесь! Страх просто. Дітям тебе показувати не можна, ще заїкатися почнуть. Забув, з переляку, навіщо прийшов. Ах да! Якщо твій паршивий кіт знову надзюрить на колесо мого автомобіля, я за себе не ручаюся – придушу його! Я тебе попередив. Ще кіт твій злодюжка. Він у мене продукти краде. Ти зрозуміла? – пробасив чоловік, і, грюкнувши дверима, швидко зник у кабінці ліфта.

Ошелешена Оля довго стояла перед дверима, не наважуючись пройти до кімнати.

– Ах ти, негіднику! Ти навіщо мітиш автомобілі у дворі? – закричала вона на Васю, повернувшись до кімнати.

Кіт скромно сидів у кутку і плескав очима, вдаючи, що не може зрозуміти, чому це господиня обурюється. За висловом його морди можна було вгадати, що він думає:

– Не кричи, Ольга! Дитину розбудиш! Не кричи так, а то лихо накличеш!

– Якщо ти ще раз, Василю, пустиш струмінь на машину, я тебе, друже мій любий, віднесу до ветеринара, а вже він предмет твоєї чоловічої гордості вирве з корінням! І не дивись на мене так! Ну йди сюди, мій гарний, і не гнівайся. Прошу тебе

не бешкетувати на вулиці. Не хочу більше потрапляти у такі неприємні ситуації. Хоча на вигляд нормальний чоловік, тільки трохи нервовий – Оля погладила кота і пішла змивати маску.

Василь, як справжній чоловік, промовчав і цього разу, лише подумав:

– І це за мою працю вона загрожує мені кастрацією? З дитиною їй допомагаю, ночами не сплю, хитую. Пісні вивчив дитячі. Оберігаю своє жіноче царство– подумав Василь, і, від гріха подалі, сховався за шторою – хай Оленька його шукає, та подумає над своєю поганою поведінкою! А він виспиться біля батареї, і, знати, можливо, йому уві сні прийде мудре рішення?

Після цього випадку життя пішло своєю чергою.

Оленька лише іноді згадувала сусіда, та й тільки тоді, коли їй було вже зовсім сумно. Ви вже зрозуміли, що цей чоловік їй сподобався, тільки зізнатися, навіть собі в цьому вона не хотіла. Та й особливо думати про нього у дівчини не було часу – хто вирощував дитину сам, без допомоги бабусь та дідусів, зрозуміє без пояснень.

Батьки Олі поїхали за кордон і лише зрідка надсилали їй подарунки, а інших родичів у цьому місті дівчина не мала.

У п’ятницю, коли Оля з донькою повернулися з прогулянки, дзвінок відчайдушно запиликав.

Оля відчинила двері. Перед нею стояв сусід із купюрами в руці.

– Де він? Де цей лиходій? Знову помітив машину! Ось зараз я йому надаю по зухвалій рудій морді! – кричав чоловік – я приніс гроші на кастрацію. Кілька разів машина була в мийці – але стійкий запах сечі не вивітрюється. Одним рухом скальпеля буде вирішена проблема запаху. Погоджуйтесь.Оля мовчала.

– Ой, даруйте, будь ласка – промовив незнайомець – я, мабуть, помилився дверима. Я Михайло. А як вас звуть?

– Оля – соромлячись відповіла дівчина.

– Чи можу я, як вибачення, запросити вас, Олю, на філіжанку кави чи чаю в кафе? Ви які тістечка любите? Може, суші? – запитав Михайло.

– Проходьте до кімнати. Я все люблю, і, якщо ваше запрошення залишається в силі, я візьму з собою дочку – мені її нема з ким залишити. Чи не злякалися?

– Ні, що ви, Олю. Я люблю дітей – відповів сусід.

Михайло озирнувся. Чиста світла квартира. Дитяче ліжечко стоїть біля дивану та котячий будиночок теж. Ні, він явно не схибив двері. Тут живе його супротивник – кіт. І ця вродлива дівчина – його господиня.

Кіт з усмішкою спостерігав за ним із глибини свого будиночка – так, про всяк випадок, йому краще не висовуватись, а те, хто його знає, як далі справа піде. Ще господиня погодитися на пропозицію Михайла, а коту бубенці ще потрібні, і якщо не для прямого свого призначення, то для краси, точно.

– А давайте я вас пригощу варениками з картоплею – запропонувала Оля – у мене ще чай є з медом, правда, цукор закінчився, але з медом смачніше.

За десять хвилин Михайло сидів у гостинній кухні і за вуха уплітав вареники. Кіт Василь очей з нього не зводив – ще чого і до його тарілки підбереться і вівсянку з бичками доїсть, а може ще горщик його вирішить потривожити.

Коли Оля вийшла з кухні, щоб переодягнути Танечку, Михайло обережно зазирнув у холодильник. Легенько свиснув, він швидко зачинив дверцята.

Молоді люди добре провели час у кафе – розмовляли та сміялися. Вони мали багато спільного. Виявилося, обоє люблять читати Стівена Кінга та Агату Крісті. А ще вони домовилися, що завтра увечері підуть у кіно. І Олі не треба турбуватися. Мама Михайла залишиьбся з дитиною, вона впорається – трьох синів виростила.

Оля дізналася, що Михайло разом із мамою переїхали до її будинку три місяці тому, після смерті батька. До цього вони жили в іншому місті, де зараз живуть брати Михайла – Сашко та Борис. Михайло влаштувався і працює на будівництві бригадиром.

Провівши Олю з Танею додому, Мишко з’їздив у магазин, звідки привіз величезний пакет.

– І не здумай відмовлятися. Це лише продукти. І Василю я купив сухий корм та рибу. Нехай поласувати трохи. Це ж він нас познайомив – Михайло відмів усі заперечення Олі та власноруч розмістив у холодильнику молоко, олію, сир, сметану та м’ясо та рибу.

Скажу одне – любов і доброта здатні пересувати гори та руйнувати непереборні бар’єри.

Через рік Оля та Михайло одружилися.

Василь пишався собою – це він познайомив господарку з Михайлом. Все для неї, коханої своєї господині старався. Трохи бубiнців через неї не втратив. На які ще жертви готовий піти кіт, щоб господарка посміхалася? Терпітимеш чужі шкарпетки під диваном.

А ви вірите у те, що коти іноді вершать долі своїх господарів?