Пропонуємо вам на сайті NikopolART почитати “Роздуми при свічках” пиьменника з Нікополя Олега Ольгина.
Роздуми при свічках
Цілу добу у Нікополі не було світла… Що до цього додати – війна…
А у мене, і в думках такого не було, що осіннім вечором, при свічах, я читатиму книгу…
А втім, мій друже Читачу, якщо у тебе є вільний час, я зачитаю коротенький уривок з цієї книжки…. Давня історія… але, наче із сьогодення…
« … — Я думав, ви у Флоренції… Чи в Каннах… чи вже в Америці, — сказав Равік.
— Я мешкала весь цей час у Флоренції. У Фьєзолі. Під кінець мені стало нестерпно. Пам’ятаєте, я все умовляла вас поїхати зі мною? Книги, камін, тихі вечори, спокій. Книги там справді були, і в каміні горів вогонь… Але спокій…! Уявіть, Равіку, навіть місто Франциска Ассизького і то стало гучним. Та неспокійним, як і вся Італія.
Там, де Франциск виступав із проповіддю любові, тепер марширують колони молодчиків у фашистській формі, одержимі манією величі, захоплені порожніми фразами і ненавистю до інших народів.
– Але так було завжди, Кет.
– Ні, не завжди. Ще кілька років тому мій дворецький був простодушним провінціалом у вельветових штанях та солом’яних туфлях. Тепер це герой у чоботях і чорній сорочці, весь обвішаний позолоченими кинджалами. Він без кінця виступає з доповідями:
— Середземне море має стати італійським, Англію треба знищити, Ніццу, Корсику та Савойю слід повернути в лоно Італії.
Равіку, цей чудовий народ, який давно вже не вигравав воєн, ніби збожеволів… »
Що до цього додати, мій друже Читачу… Заміни слово Італія на Росія… А більш і замінювати нічого нема потереби. Божевільний президент, очманілий народ.
А втім… Старий, як світ, пересічний нічний відчай – накриває разом із темрявою і з нею ж зникає… Тож, блекаут не завжди. Україна залишиться вільною та незалежною… А темрява, охопить Росію, але ніяк не нас з тобою. Мій друже Читачу.
Тим більше, що українське сонце вже починає сходити…
Олег Ольгин. Еріх Марія Ремарк