Молода авторка Роніка Пожарська присвятила вірш рідному місту Нікополь.
Новий вірш дівчина опублікувала на своїй сторінці у «Фейсбук», передає NikopolART.
***
я сідаю у потяг,
та це не мій потяг,
ні, не мій потяг…
коли в нікуди ведуть дороги
настає час повертатись додому.
рідним хлібом, в кишенях крихтами
рудим кольором, що дощу краплинами
маленьким спогадом, частинками попілу
збираю руїну
мого
дому
вертаюсь туди
тихими кроками
моя крихітка «Я»
за руку веде:
«подивись-но, живе Дніпро!»
норовливе, як молоде вино.
гойдалки водить
зверху хвилі
й знову на дно
я прокидаюся
це лише сон
а потяг — не мій,
мій поїде
Київ-Запоріжжя 1
номер два сім два/два сім один,
зупинка — дім
зупинка — щасливі дні
та бабусині руки,
зупинка — дитяча кімната
зупинка:
«здавайте постіль!»
ти їдеш не в той бік
та коли в нікуди ведуть дороги
настає час повертатись додому
ми всі заходимо в потяг
та це не наш потяг
ні, не наш потяг
сьогодні він відвезе нас до міста відносного спокою
там кожен шукатиме вулиці,
твоя юність зустрінеться в сутичці…
із реальністю
де у вагоні,
ти бачиш солдата
він дивиться прямо в душу:
«не плач,
поїду у протилежний бік,
щоб кожен потрапив додому»
я знов сідаю у потяг
куди їде сьогодні?
де б він не їхав,
я пам’ятаю
код:
«пʼять
шість
шість
два»
маршрут прокладено
скоро
я буду
вдома.
Якщо Вам сподобався вірш, то зробіть донат на банку Роніки. Вона збирає на медичні сумки та мʼякі ноші для Благодійного фонду «Лелека-Україна».
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.