NikopolART пропонує Вам прочитати розповідь “Мрія” написану Тетяною Прокоф’євою.
Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло.
Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з’являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв.
«Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум.
Піднявшись із ліжка, поглянув на годинник. Час невпинно летів. Зібравшись та поснідавши, вирушив у дорогу. Шлях був неблизький, але й недалекий. Сівши в таксі, хлопець глибоко вдихнув та видихнув і з вірою в краще поїхав.
Природа навколо була казкова. Ліс. Чисте блакитне небо над головою. Свіже повітря проривалося через відчинене вікно. Лунав спів пташок, чути було стукіт дятла, скрекотання сороки. Хотілося жити, радіти кожній хвилині.
І ось на горизонті завиднілося місце призначення – містечко Медвин. Михайлик посміхнувся, серце почало битися так швидко, наче хотіло вирватися з грудей. Вийшовши з машини, він попрямував до воріт і, побачивши напис, затримався на мить перед входом: назва “Ваше щастя” інтригувала кожного, хто сюди потрапляв, і викликала захоплення. Саме так називався притулок для тварин. Сміливо відчинивши хвіртку, покрокував уперед. Зустріла його Лариса — господарка цієї маленької місцини, де живуть ті, хто чекає на появу своєї родини.
Довго хлопчина ходив, намагаючись серцем відчути споріднену душу. Аж раптом побачив біленький пухнастий клубочок. Підійшовши ближче, помітив, як на нього дивилися чорненькі, немов намистинки, оченята, а привітна мордочка почала принюхуватись. У цю мить Михась зрозумів, що перед ним його друг, той, за кого він готовий відповідати, готовий турбуватися, а головне – любити. Бо без любові нічого не вийде.
Тепер уже вдвох поверталися додому. У місце, де тепло та затишно, де спокійно та тихо, де живе щастя. Відчинивши двері будинку, хлопець впустив песика, який, боязко роззираючись довкола, неквапливо зайшов. Було видно, як його тендітне тільце трясеться, відчуваючи страх перед чимось новим. Та господар не розгубився: погладив маленького, і той, отримавши краплинку тепла та підтримки, побіг у кімнату.
Купу імен обдумав Михайло, довгенько міркував і нарешті обрав. І нарік цуценя — Лакі. Воно було таким милим та лагідним.
Плинув час, життя гортало сторінку за сторінкою. Усе навколо змінювалося, але незмінною залишалася міцна дружба цих двох. Михась усім серцем любив свого чотириногого товариша й дякував долі за те, що подарувала йому цього пухнастика.
Тож не відкладайте свої мрії на потім, намагайтесь їх здійснити, і тоді обов’язково будете щасливими!