Воєнна лірика письменниці з Нікополя Марини Воробйової на сайті NikopolART.
***
Я маю кудись іти
І за щось боротися
Але руки мої в крові
Ноги – босі
В мене кулі з усіх боків
І по тілу рани
Та мене чекають батьки
І кохана
Я йду, по землі й воді,
По траві й болоту
Я втоплю і спалю у вогні
Ту сволотy
Я маю вперед іти
Доки йти ще можу
І маю перемогти
Й переможу
***
Рідний дім, моє місце сили
Відібрали і розтрощили.
Прапор вмить здійняли ворожий,
Дріт колючий на огорожі.
Герб уламками на землі,
Прапор мій догоряє в огні…
І тепер я чужинець вдома,
Мязи зведено від судоми.
Триколор замість рідного стяга,
Тут чужинцям складають присягу.
І додому я вже, боюсь,
Що ніколи не повернусь…
***
Я живу цю осінь просто тому, що можу
Відчиняю двері, щоб до мене ввірвався вітер
Несмотря на то, что тепло у меня под кожей,
Я на всякий случай еще надеваю свитер
На вечерю готую пасту, на сніданок кашу
I чекаю що наступного разу, відкривши двері
Я увижу тебя, с кошками всеми нашими
И от счастья даже не сразу в это поверю
А поки що сідаю в трамвай до передкінцевої
I сама собі на базарі букети купую
Скажи мне, когда я смогу перестать быть смелой?
Скажи мне, когда я снова тебя поцелую?
Більше віршів Марини читайте на її сторінці у соціальній мережі “Фейсбук” за посиланням.