Розповідь «Ховрашок і його рідний край» написала письменниця з Покрова Тетяна Прокоф’єва.
Повідомляє NikopolART.
***
У долині, край села,
Де виднілася гора.
Жив собі милий ховрах,
Все зітхав він: «Ох! І Ах!»
Звірі його не минали,
Щирим словом утішали,
Щоб журба скоріш минула,
Спокій в серденько вернула.
А чому ж він таким став?
Чом радіти перестав?
Розповім усе як є,
Тож для вас моє слівце.
Ховрашок наш мав родину,
Працював кожну хвилину,
Про будинок вправно дбав,
Друзів теж не забував.
Було добре в нього все,
Мріяв він понад усе,
Мандрувати рідним краєм,
Чарівним, милим розмаєм.
Та в одну зимову ніч,
Коли лячно пугав сич,
Зло прийшло у Батьківщину,
Нищить почало країну.
Все палало, все диміло,
Там стріляло, там свистіло.
Біль в обійми народ взяв.
Щастя хтозна-де дівав.
Всі на боротьбу пристали,
Захищати землю стали.
Наш ховрах теж не злякався,
Сили, мужності набрався.
Світло сіяв всюди й скрізь,
Темряво, краще не лізь!
Плинув час, години йшли,
І зникали вороги,
Тут і там їх менш ставало,
Віру всім це надавало,
Що мине біда з журбою.
Будем жити ми з тобою
В мирі, спокої, достатку,
Стане всюди все в порядку.
Хоч і охав ховрашок
Та забравшись на дашок,
Він у небо все вдивлявся,
І зірками милувався.
А надія, що у серці,
Відкривала навстіж дверці,
Сонячним думкам про дім,
Де так затишно усім.
Тільки треба не здаватись!
Через терни пробиватись!
І розквітне Україна,
Люба серцю Батьківщина!
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net