Розповідь “Іванівна” на сайті NikopolART від письменниці з Покрова Наталії Князюк.
П’ять років тому Катя з чоловіком і донькою переїхали в п’ятиповерхівку на околицю міста. Такі будинки у нас називають “хрущовками”. Планування квартир не зовсім вдале – метраж доволі скромний, кімнати та кухня маленькі, санвузли суміщені.
Переїзду передувало чергове непорозуміння зі свекрухою. На сімейній раді “молоді” вирішили винайняти однокімнатну квартиру – на кращі житлові умови грошей у них не було, але Катя раділа, нехай і тимчасовому, але своєму кутку. Проживши з батьками чоловіка три з половиною роки під одним дахом і випивши сповна чашу свого терпіння, вона дійшла висновку, що для збереження власної сім’ї просто необхідно жити окремо. На жаль, Юра не бачив у цьому жодної проблеми – батьківська квартира була за десять хвилин ходьби від його роботи, до того ж можна було потроху відкладати кошти на купівлю власного житла.
Те, що Тетяна Сергіївна її не злюбила, Катя знала, точніше, їй довелося відчути її негативне ставлення, як то кажуть, на своїй шкурі.
Вже як дівчина хотіла сподобатися своїм новим родичам! Подарунки дарувала, виконувала всю домашню роботу, квартиру вилизувала, собаку вигулювала, намагалася всім догодити, але все було марно!
Каті здавалося, що Тетяна Сергіївна її ненавидить – а чи може бути інакше? Її єдиний синочок одружився з паршивою дівчиною, яка приїхала вчитися в університеті з маленького провінційного містечка, в якому навіть трамваїв немає! А раптом ця дівчина захоче відхапати в них квартиру?
Під час першої зустрічі з майбутньою невісткою Тетяна Сергіївна злісно глянула на дівчину свого сина з-під окулярів і вимовила коронну фразу, яка надовго засіла в Каті в голові:
– Юрочка, синку, ти що, хочеш мене завчасно звести в могилу? Вона тобі не пара! Чуєш? Одумайся!
Але Юра був по вуха закоханий у дівчину і відступати не хотів – занадто довго він домагався її прихильності. Катя – перша красуня на курсі, і, до всіх своїх переваг, уміє уважно слухати, до того ж, інтереси її не обмежуються розмовами про модні шмотки та прикраси. Цим вона його і зачепила.
Незабаром після весілля у Юри з Катею народилася дочка Поліна. У перший рік свого життя дівчинка часто хворіла – її то животик турбував, то зубки різалися, через що вона погано спала ночами.
– Навіть народити нормальну дитину не змогла – дорікала свекруха невістку – погано доглядаєш за онукою! От чому вона в тебе на руках плаче? Говорила я Юрочкові, щоб не одружився з тобою, але ж не послухав мене! Ось і результат! Невдячна! Живеш на всьому готовому, та ще й ніс відвертаєш!
Розповідь “Іванівна”
Катя росла без батька. Він помер, коли їй виповнилося сім років. Більше виходити заміж її мама не стала – не хотіла травмувати своїх доньок.
Обіймаючи, вона часто говорила їм:
– Я пожертвувала своїм особистим життям заради вас, мої дорогі. Не можу ж я допустити, щоб вас виховувала чужа людина! Полюбити, так як я вас люблю, у неї не вийде, та ще, не дай Боже, стане ображати вас. Ось коли ви станете самостійними, я, можливо, і влаштую свою долю.
Варто зауважити, що близьких стосунків у їхній сім’ї не було, і особливого тепла щодо себе Катя не відчувала.
Коли Катя та її сестра Світлана вийшли заміж, мама продала квартиру і переїхала жити в іншу країну, де і знайшла своє жіноче щастя.
З подругами, мамою і сестрою молода жінка бачилася не часто, але вона не засмучувалася, а всю свою увагу приділяла коханому чоловікові і доньці.
Коли Поліні виповнилося чотири роки і її віддали в дитячий садок, Катя влаштувалася в невелику компанію з виробництва кондитерських виробів. Жінці подобалася робота економістом, та й зайвою її зарплата в домі не була.
Катіна сім’я жила, втім, як живуть багато хто: робота-дім, дім-робота. Зрідка в гості приїжджали батьки Юри і спілкувалися з онукою, після чого Катюша з чоловіком наносили їм візити у відповідь.
– Мама не дозволяє мені ходити по гостях. Вона мене потім покарає – відповіла Поліна і розгублено подивилася на стареньку.
– А давай ось, що ми з тобою зробимо. Ти пам’ятаєш напам’ять номер телефону мами чи тата?
– Не пам’ятаю, хотіла вивчити, але потім якось не вийшло – Поля вже схлипувала.
– От невдача! Ага! Ну ж бо покажи мені свій телефон – крекчучи, попросила дівчинку Іванівна.
– От здорово, і в мене такий самий! – радісно вигукнула старенька, глянувши на мобільний дівчинки.
– Піднімемося до мене додому і зарядимо твій стільниковий, а ти мамі все розповіси. Не бійся, мама сварити тебе не стане, вона добра – запевнила старенька дівчинку.
За пів години, зарядивши телефон і порозумівшись із мамою, задоволена Поліна сиділа в Іванівни за столом і за обидві щоки наминала молочну гарбузову кашу. Потім вона із задоволенням змела з тарілки пиріжки з яблучною начинкою. Присьорбуючи, вона запивала їх чаєм, не забуваючи ложечкою діставати з банки малинове варення.
Виявилося, що Іванівна не така вже й відлюдькувата, як Полінці раніше здавалося.
– Давай разом виконаємо домашні завдання – запропонувала старенька, дбайливо вкриваючи дівчинку вовняним пледом.
Полінка слухняно розібралася з уроками і розв’язала всі приклади з математики. Потім вони з Іванівною вивчили номери мобільних телефонів батьків дівчинки.
– О й розумниця – погладжуючи Полінку по голові, говорила Іванівна – ти так швидко з уроками впоралася.
Увечері, прийшовши з роботи, схвильована Катя постукала до сусідки.
– Спасибі вам велике за допомогу. Вибачте, я навіть не знаю вашого імені, тільки по батькові – зніяковіло сказала жінка.
– Мене звати Олена Іванівна, а ти, Поліно, можеш називати мене бабусею Оленою, – відповіла Іванівна і запросила Катю за стіл.
– Це вам невеличкий презент від чистого серця – посміхаючись і простягаючи пакет, де лежала пачка печива, шоколадка і коробка цукерок, сказала Катя.
За розмовами дві години пролетіли непомітно. Катя дізналася деякі подробиці про життя Олени Іванівни. Сім років тому жінка овдовіла, а до виходу на пенсію працювала бухгалтером у ЖЕО. Син Пашка з дружиною давно живуть окремо в центрі міста. Він усе кличе її до себе, але Олена Іванівна вирішила, що поки вона себе може обслуговувати, набридати їм не буде.У сина і невістки з фінансами все добре, та тільки Бог дітей їм не дав. Вже скільки син із невісткою не лікувалися, та все без толку!
Такого ароматного чаю, запаморочливого супу із зеленим горошком і смачних пирогів, як виявилося, Катя ніколи ще не їла! Може, всьому виною магія осіннього вечора та спорідненість душ жінок, які зголодніли за сердечним спілкуванням?
Відтоді Катя і Поліна стали дружити з Іванівною – то закуплять їй овочів на ринку і занесуть у квартиру важкі сумки, то в аптеку сходять, а то й комунальні послуги в банку оплатять.
Жінки коротали разом вечори – чоловік Каті останнім часом став регулярно їздити у відрядження, і часу для спілкування з Оленою Іванівною в Каті було більш ніж достатньо.
Частенько після школи дівчинка навідувалася до сусідки. Разом вони вчили уроки, пекли пироги, готували різні соуси і ліпили вареники, рецептів яких Олена Іванівна знала безліч. Після роботи до них приєднувалася Катруся і просто насолоджувалася ідилією, яка панувала в невеликій квартирці Олени Іванівни. Завжди скромна і тиха, Полінка голосно сміялася і грала в різні ігри з мамою і бабусею Оленою. Старенька посміхалася, її поцятковане глибокими зморшками обличчя випромінювало нерозтрачену любов, якою вона ділилася з дорогими її серцю дівчатками.
Кажуть, що люди стають близькими поступово, а чужими – миттєво. Не повірите, але Олена Іванівна, Поліна і Катруся за короткий проміжок часу стали одна для одної не просто близькими подругами, а рідними людьми, так би мовити, спорідненими душами.
Ось тільки одне, що турбувало Катю – чоловік до неї охолов. Він дедалі довше затримувався на роботі і його відрядження ставали вже майже постійними. Катя відганяла від себе похмурі думки і підозри, але шила в мішку не сховаєш – чужі парфуми красномовно свідчили про те, що у Юри з’явилася інша жінка.Якраз у цей самий час Катя дізналася, що чекає на дитину, але розповісти чоловікові про майбутнє поповнення в їхній родині вона не встигла.
– Ти або зовсім сліпа, або дура – повертаючись на світанку з тривалого відрядження, оголосив Юра – у мене є дівчина. Я люблю її, люблю по-справжньому. Це дочка мого шефа. Я йду до неї. Права була моя мама, коли говорила, що ти мені не пара – ось чому я її не послухав?
Плеснувши дверима, Юра пішов.
Довелося Катрусі стати для Поліни і ще не народженої дитини єдиною опорою – а куди діватися? Потрібно жити далі.
Розлучення з чоловіком відбулося через три місяці.
– Поверни мені обручку – велів Юра, коли вони з Катею вийшли з загсу.
Збліднувши від обурення і мало не втративши свідомість від нудоти, що підступила до горла, жінка насилу стягнула з набряклого пальця злощасну каблучку і кинула її на землю.
– От погань – закричав Юрій, піднімаючи каблучку – навіть не хочеш залишити після себе хороших спогадів. Зарубай собі на носі – крім належних за судом аліментів нічого більше від мене не отримаєш! І не здумай сунутися в будинок до моїх батьків і просити про допомогу! Відтепер будеш робити все сама!
Своїми переживаннями і бідами тепер Катя ділилася зі своєю сусідкою, вона і допомогла їй, вагітній і беззахисній жінці, пережити болісне розставання і не втратити при цьому оптимізму.
– Твоє головне завдання зараз – бути сильною і зробити все можливе, щоб народити здорового малюка, а я вірю, що так і буде. За всіма ознаками, у тебе буде син – витираючи Каті сльози, говорила Іванівна.
Ось тільки через два місяці Олена Іванівна сильно здала. Провівши обстеження, з’ясувалося, що вона смертельно хвора – у старенької виявився рак грудей. Жодні ліки їй не допомагали, і вона чахла просто на очах. Син привозив лікарів, вони пробували різні методики лікування, та все було без толку – Іванівна швидко згасала і вже не могла вставати з ліжка.
Катюша доглядала за Оленою Іванівною. Вона сама робила їй перев’язки, годувала її, купала і прибирала у квартирі. Так тривало п’ять місяців.
– Я хочу тобі дещо показати – прокинувшись після знеболювального уколу, сказала Каті Олена Іванівна – дістань із комода синю папку. Так, ось цю. Відкрий її й ознайомся з документами.
У папці була дарча на квартиру Олени Іванівни. Вона була оформлена на Катине ім’я.
– Не заперечуй – тихо сказала старенька і її обличчя спотворила гримаса болю – Костя привіз до мене нотаріуса, щоб було все за законом. У сина є своє житло і він ні в чому не потребує. Ти для мене, як дочка, яку я поховала двадцять три роки тому. Прив’язалася я до тебе і до Поліночки. Про мене ти дбаєш, як про рідну людину, ти скрасила мої останні дні і допомогла відчути себе потрібною. Не перебивай мене, Катюшо. Костик усе знає і претендувати на квартиру не буде, ми про все з ним домовилися. Він так вдячний тобі за допомогу! Після моєї смерті можеш одразу перебиратися у свої законні апартаменти і жити тут. Дитинко, все в тебе буде добре!
Через тиждень Олена Іванівна тихо померла……
Поховавши Олену Іванівну, Катя готувалася до народження малюка.
Пологи, вони завжди трапляються несподівано.
Вночі в Каті почалися перейми і відійшли води. Швидкої довго не було, і жінка була змушена зателефонувати до сусідів-алкоголіків.
Двері їй відчинив Сергій. У руках у нього була пляшка з пивом.
– Вибачте, швидка все не їде, а мені потрібно в лікарню, – тримаючись за живіт, простогнала Катя, – дочка спить, я її не стала будити. Сестра зараз гостює в мами і мені нема до кого звернутися. Постукайте, будь ласка, до Романових, Софія мені обіцяла забрати до себе Полінку.
Чоловік одразу протверезів.
– Зараз, зараз, потерпи трохи, Катю, – сказав він і побіг нагору сходами, – я зайду до Соньки, та й машину знайду.
Через п’ять хвилин, застібаючи на ходу сорочку і жваво перестрибуючи через сходинку, вибіг Максим Львович.Взявши Катю під руку, він вивів її з під’їзду і посадив у свою машину.
– Добре, що я голубушку свою в гараж учора не поставив. Як відчував, що вона мені сьогодні знадобиться! – все примовляв доцент – А ти, Катруся, не бійся, Тамара Львівна вже подзвонила своїй однокласниці, і вона, о диво, зараз на зміні. Тож приймуть нас зараз у пологовому будинку з розпростертими обіймами. А до ранку з Полією моя дружина побуде, Софія її потім забере до себе, не переживай, вона впорається.
О шостій годині ранку у Каті народився син Артемко – здоровий рожевощокий хлопчина! Катюша була дуже щаслива!
Чи варто говорити про те, що забирати з пологового будинку Катю з сином прийшли майже всі її сусіди?
Циганка Софія тримала за руку Поліну, а її смагляві малюки піднесли Каті шикарний букет квітів і подарунки для Артемка! Сусіди замовили мікроавтобус, який і привіз усю їхню веселу компанію додому.
Катя перерахувала циганських дітей – їх виявилося четверо!
Що буде далі? Про це ніхто не знає, але я вірю, що все в цій родині буде добре, обов’язково!
Скажу лише одне – перше враження про людей часто буває помилковим. Ми звикли думати про те, що нас оточують байдужі люди і що не варто сподіватися на диво.
Я знаю, що доброта може багато чого змінити і дозволити найкращим нашим якостям розкритися повною мірою!
Подивіться навколо, і ви побачите – комусь потрібна наша допомога, а він боїться попросити, комусь необхідна порада і добре слово, а комусь можна просто посміхнутися, і айсберг розтане! Доброта і є тим чаклунством, яке здатне скидати неприступні гори.
“Нехай свій хліб по водах, тому що через багато днів ти знову його знайдеш”.