Письменниця з міста Покров Юлія Дорошенко представляє воєнну лірику на сайті NikopolART.
На жаль, війна росії в Україні продовжується. Письменники Нікопольщини продовжують висловлювати свої переживання у власних віршах. До вашої уваги чергова добірка віршів на воєнну тематику від письменниці з міста Покров Юлії Дорошенко.
Герої України не вмирають
Герої назавжди не помирають,
вони у споминах, розмовах і серцях,
вони додому знову повертають,
та гірким болем посланий цей шлях.
Вони укриті синьо – жовтим стягом,
сльоза у кожного на серці закипа,
як плаче над труною чиясь мати,
як квилить в неї зранена душа..
Як молода дружина в 20 років
гірко вже зоветься удова,
немовля, що ще лежить в візочку,
про батька як героя вже не зна.
Йому малому геть незрозуміло
чому багато поруч знов вояк,
форма їх за запахом знайома,
так пах і тато, пах його буршлат.
Найкращих забирає наше небо,
у землю ми ховаємо синів,
за нашу неньку, її незалежність
кладем життя батьків, синів, братів.
Зростатимуть без татка українці
і лиш світлина на столі твоїм,
розкаже мама сину про героя,
який за нього на фронтах поліг.
Юлія Дорошенко – воєнна лірика
***
Обійми мене знову, як вмієш
обіймати й любити лиш ти,
зі мною ти знову смілієш,
тож мене від біди захисти.
Не дай на поталу стихії,
щоб серце не рвалось в шматки,
щоб кров на ранах скипіла
не бігла по сукні новій.
Щоб дівчинка з бантом маленька
знала про маму, що там,
у самому пеклі відчаю
поранених в світ поверта.
Щоб хлопчик – школярик про батька
не з книжок про героїв читав,
краще, щоб його тато
живим вдома на нього чекав.
Іграшки вже не ваблять дитину,
і мама затисне в собі
сльози в душі накипілі
і клубок, наче камінь тяжкий.
Обійми, я знаю, ти вмієш,
тільки ти так умієш любить,
що за тобою без спину
буду знову я Бога молить.
Мужнім та незламним українцям
Мужності нам не позичати,
з гідністю несемо ношу ту,
яку на нашу націю звалили
ті, що вже гірші за орду.
Ті, хто так нахабно і цинічно
вривається у сонний наший дім,
хто кожен день без жодного зупину
руйнує наше, давнє і святе.
Хто палить храми і пуска шахеди,
хто діточок і молодь знов вбива,
хто за слова ” Слава Україні!”
нашого Героя розстріля.
Хто каже, що ми нападаєм,
вони ж обороняють когось там,
чого ж тоді в Європі не почують,
як падають домівки і міста.
Коли старенька мати з фото сина
на сніг простоволоса вибіга,
за що ви вбили там її дитину,
за що зламали не одне життя?
Кати ви українського народу,
який від вас знову постраждав,
історія, прокляті, нас розсудить,
відкривши ваші злочини суддям.
Ви не сховаєтесь, не буде вам ні місця,
ні спокою на цілій скрізь землі,
незламність наша, сила як залізна,
земля за нас, повітря і птахи.
Бійтеся, кати, ходити світом,
бійтеся нищити міста,
синьо – жовтим і помітним слідом
над вами Перемога вируша.
Ми дочекаємось, бо наша сила в духу,
єдності, незламності святій,
і вам я вкотре дам пересторогу –
дарма до нас непрохані прийшли.