Розповідь “Дуже стара казка” написав письменник Олег Ольгин. Повідомляє NikopolART.
… Кожна людина, це глина, обробка якої, довіряється, її душі…
Дописавши цю фразу, Змій Горинич, самовдоволено посміхнувшись, поклав гусяче перо на письмовий стіл. Взагалі, роки брали своє… він міг користуватися і паркером, тим самим, із золотим пером, подарунком заморської Жар – Птахи…, або набити текст на комп’ютері, купленом у мандрівного лицаря. Але, так, по-старовинному, йому було зручніше! Та й ці самі гусячі пір’я, разом з гусями, йому приносила Марія Майстриня! При думці про Мар’ю, Горинич обтяжливо облизнувся.
І, повернувши свою другу голову, подивився, як у трьох мідних турках, з арабським візерунком, закипала запашна кава. Що тут казати, Джин, з далеких аравійських пустель, за старою дружбою, привозив справжню бразильську каву. Джин привозив каву, нишком від Алладіна, який недолюблював Горинича. Втім, Горинич не ображався на Алладіна … чого ще чекати, від мажора, який, на халяву, придбав печеру Сім – Сім…
А ось кава – це тема! Чому бразильська? Про це Змій Горинич ніколи не замислювався. Адже Джин…, він, на то й Джин, – щоб скрізь встигнути і все дістати, навіть бразильську каву.
А третя голова Горинича, неквапливо поглядала на яєчню, що смажилася на пекельні. Яйця, Гориничу постачав Чахлик Невмирущий… Після того, як Іван Царевич, позарився на святе…, Чахлик відкрив вісім курячих ферм. І, про всяк випадок, навіть дві зі страусами. Інакше кажучи, щоб оцих самих яєць, завжди було вдосталь… Ось цим надлишком, він Горинича і підгодовував…
А справді, він же Невмирущий… навіщо йому стільки?
Двері, біля входу, жалібно рипнули… Переступаючи з ноги на ногу, до печери зайшов Іван Царевич. Треба сказати, що царевичем він став зовсім недавно. А до того, був просто Іванко, без жодних там титулів… Але, кілька років тому, коли весь чесний люд, та й не тільки чесний, кинувся собі нового царя обирати. Невідомо хто, візьми, та й гукни: – Теперіча, кожен із нас Цар…
Ось тоді, хтось, отримав царську корону, а кожен дурень, став називати себе Царевичем….
Поправивши свого меча, який, у Івана, не потрібною ношею бовтався між ніг, Ваня почав жалітися Гориничу, на своє життя.
А Змій Горинич, не відриваючия очей, від пекельні з яєчнею, слухав його монолог:
– Дружина – дурепа, а ще і жаба! За три моря на заробітки поїхала. До лягушатників… Там, каже, може і не кожен принц – але кожен не дурень…
І пригощають вони, своїх принцес, не порожніми обіцянками, а кавою, яка у них, амерікано звється…
Змій Горинич, повернувши свою першу голову, спитав у гостя:
– А що ж ти, її кавою не частував?
– Так я ж, як міркував: – якщо я… начебто, як принц, то тепер, усі мене, кавою пригощати повинні!
От тільки, – сумно продовжив Іван Царевич, – хто до царя ближче, той цю саму каву, в три горлянки п’є, наче вони триголові! А мені пропонують з копитця води випити.
А може й варто випити? Ну і що, коли козенятком стану, бігай там собі, травку жуй… А прийде пастух – на водопій відведе! Життя – як у казці… От тільки, не хочеться мені, щоб мене, козлом обзивали! Жах як не хочеться…
– А чого ж ти тоді, – посміхнувся Змій Горинич. – раніш про це не замислювався? Чи твоя Василісушка, тобі, не мила була?
Шановних почестей забажалося? Адже будь який чин, здобувається працями. А, коли ти, тільки блеяти навчився, то й живи бараном…, або старим козлом.
До мене, чого приперся? Каву ароматну, на халяву покоштувати? Той їди пий зі свого копитця…
І пам’ятай, твоє життя – тільки твій вибір. А от коли навчишся, вірний вибір робити, тоді й приходь. Як ні як, одна голова гарна річ – а три краще! Втім, у нас з тобою, на сьогодні, тільки три голови і лишилося… і усі вони мої! Тож…, йди Ваня, свою голову шукати, а коли знайдеш, то й повертайся! Ось тоді й бразильською кавою тебе пригощу, і про життя поговоримо… А поки що, забудь стежинку до моєї печери! Я з безголовими – каву не п’ю…
***