Берегині

Ранній літній ранок. За віконцем, цвірінькають невгомонні горобці. І відразу, пам’ять повертає мене в далеке дитинство. Коли я, ось саме так, прокидалася сонячним липневим ранком, а попереду – день неймовірних пригод. А з літньої кухні, тягнеться чарівний аромат – це моя матуся, готує сирники на сніданок!

А сьогодні я сама мати. Мати, яка виховує пятьох дітей. Так, таке буває… Ось чому мене іноді запитують, а як це, бути багатодітною мамою? А я відповідаю: – Дуже просто і радісно!
Українська жінка – вона як лісова мавка, котра в змозі, зачарувати тебе. Давайте згадаємо Лесю Українку… Мавка – це маленька часточка природи, яка вимагає до себе дбайливого ставлення!
Але, українська жінка і Берегиня, котра поруч з Козаком Мамаєм, стоїть на захисті, нашої Неньки України.
А ще, українська жінка, ніколи не буває тим цербером, котрий обмежує своїх дітей в почуттях і бажаннях… Тож навчайтесь завжди будьте мамою, а не наглядачем. І у вас все буде добре…
Втім, виховуючи своїх дітей, я ніколи, нікого, ні в чому, не обмежувала. Кожен з моїх діточок, живе так, як він сам того бажає. Бо я розумію: – сьогодні я з ними, а завтра все може трапитись… У житті всяке буває…, і що? Діти не зможуть зробити крок без мене? Такого не повинно бути. Ось тому я і намагаюся, щоб у кожного з моїх дітей було стільки незалежності, скільки він сам для себе обере.
Сергій, вже самостійний, живе у Кривому Розі, йому двадцять два роки. А, Микола, закінчує металургійний технікум. Живе самостійно. Звісно, коли є потреба, я завжди його підтримую. І троє моїх діточок – школярі. Сьомий, п’ятий, третій клас. Хлопчик і дві дівчинки.
Коли я побачила, що у моїх дівчаток є інтерес до художньої творчості…, не тільки інтерес, вони прагнуть навчитися малювати. Я пішла записувати Анну і Вікторію до художньої школи. Доньки мої, з радістю навчаються у нікопольському Дитячому Будинку Творчості. Сьогодні звичайно важко їм. З дистанційною формою навчання, складніше вчитись, а викладачам складніше спілкуватися з дітьми.
Втім, вчителька, Буцонь Марія Володимирівна, дивовижна людина! Вона ні в чому дитячі фантазії не обмежує. Є бажання в одному проекті взяти участь – будь ласка. Не вийшло – давайте в іншому напрямку себе спробуємо… І це вірно. Дуже важливо, щоб дитина всебічно розвивалася. Марія Володимирівна – наших акварелек, вчити любити живопис. Наша Арт – студія, має назву Акварельки.
А мій син, Кузьма, у восьмий клас пішов. Він, до речі, відвідує гурток конструювання та моделювання. Як і всі хлопчики його віку, він, раніше займався боротьбою, але йому не подобається це спортивне єдиноборство.
Ось він мені і каже:
– Так, мамо, я розумію, що треба вміти постояти за себе, але…. Ось гурток моделювання – це моє!
І його вчитель, Юрій Василович, впізнав у дитині цю іскорку інтересу, і всіляко його підтримує.
Сьогодні у нашому місті, багато багатодітних сімей. Хтось у цьому сумлівається. А я вважаю, що це дуже добре, коли родина велика та дружня! Якось, сидимо ми з моєю подружкою, Юлею Скиданчук, вона до речі, теж багатодітна мати…. Ось Юля мені і каже:
– А давай створимо свою організацію.
Я її питаю:
– Організацію чого? Запросимо дівчаток, посидіти на лавці і соняшникове насіння лускати?
Юля сміється:
– Звичайно ні … Сама поміркуй, ти багатодітна мати і я багатодітна мати … Уловлюєш хід моєї думки?
Отоді я й замислилася. Адже все вірно… Якщо раптом, у когось з моїх знайомих, якась журба трапляється… Треба знати, з ким можна поспілкуватися. Адже кожен з нас має якісь свої життєві поради, свої життєві перепони, скрізь які він пройшов, у скрутну хвилину.
Саме тому нам треба спілкуватися. Потрібно ділитися своїми сумліннями. У кожного з нас є свої сумління. Свої камінчики, на яких ми спіткнулися. Але якщо ми своїми помилками поділимося? То ми і своїм досвідом зуміємо поділитися… Хіба не так?
Те саме стосується і наших діточок. Ось найпростіший приклад. Діти хворіють у кожної матері. Діти по-різному переносять температуру. Ось тому дуже важливо, для нас, матусь, вчасно поділитися і ліками, і порадою, і досвідом…
Дуже часто трапляється так, що лікар призначив тобі ліки, а ти не маєш можливості їх придбати. А може, у мене ці ліки стоять, про всяк випадок…, але термін придатності закінчується. Може простіше тобі віддати, ніж через три місяці ці ліки викинути. Ось такі маленькі кроки, повинні об’єднувати і підтримувати усіх матусь…
Після нашої з Юлею розмови, ми перейшли від слів до справи. Ось так, ми і створили громадську організацію Січеслава. Перш за все, заохочували до роботи – багатодітних матерів… Хоча, багатодітна мати – поняття відносне. Скажемо так, матуся виховує дитину, а потім, народжуються близнюки…
Так і створили ми організацію, для підтримки багатодітних матерів. А потім почали міркувати, а чим наша Січеслава, може бути корисним, для наших діточок? Як їх може об’єднати спільна справа. Як це зробити?
Організацією спілкуванням з дітьми займається Даша Постнікова. Наша перша яскрава подія, коли ми були здатні і себе показати і подивитися на людей, а також, зробити свято для діточок, це свято Колодія, маснеця …
Ось тоді, ми, матусі, вперше, для всіх бажаючих нікопольців, зварили український борщ … У той день на Європейській площі нашого міста козаки готували козацький куліш… Що ж, куліш це добре… але, наш борщ смачніший! Тому що, не тільки ми готували їжу, наші діти нам допомагали!
Пам’ятаю, як Наталя Жернакова, запропонувала провести заходи для матусь… Нема в тому якоїсь таємниці, що в багатодітних сім’ях у матерів обмаль вільного часу. Від цього і втома. Кожна мати живе своїм життям. Робота, потім магазин, продукти, потім додому, до дітей…
А відпочинок для матерів якийсь має бути? Розвантаження для матусь!
Ось ми і вирішили створювати заходи для багатодітних мам. Як один із варіантів – спільний перегляд фільмів у кінотеатрі. Причому і для мам, і для дітей, або просто посиденьки для мам.
Так, для відвідування кінотеатру важко знайти вільний час, а коли наша Січеслава пропонує безкоштовні квитки, це зовсім інша справа… От і почали ми проводити прогулянки вихідного дня! Хтось із сім’єю в кінотеатр. Хтось самостійно з такими ж мамами відвідає кав’ярню, поки діти мультики дивляться…
У нас матусі дружні, тому щоразу, виникає нова ідея, яку підтримують інші матусі, а далі, тільки від нас залежить, який буде результат. Одним словом – фантазерки ми! А фантазерок серед нас – багато… Це і Постнікова Дарья, Поліщук Наталя, а ще Науменко Марина, Гошко-Вовчок Вікторія, Яковлева Надія, Стовбун Оксана…
А влітку минулого року, ми, на Новопавловці провели святковий вечір. Свято і для дітей, і для нас, дорослих матерів.
Треба сказати, що поруч з нашими домівками, немає дитячого містечка. Ось ми і були ініціаторами його створення. А коли є бажання – буде і результат… Так, у нас, поки що немає, повноцінного дитячого містечка. Це в Нікопольських парках та скверах, дітям є, де відпочити. Та й кожен мікрорайон має свої дитячі майданчики… А в нас немає. А мама не повинна містом бігати – переживаючи де моє дитя… Ось тому й замислилися ми, а чому б не побудувати дитяче містечко? Нехай не одразу. Хай крок за кроком! Але, як то кажуть, вода камінь точить. Так, сьогодні війна. Так, сьогодні є справи і важливіші… Але діти є діти і вони – наше майбутнє. Кому, як не їм, сьогодні радіти життю…
Анатолій Доброродній, організував найсмачнішу рибу для юшки, а Марина та Олексій Науменко, пригостили нас юшкою власного приготування… До речі, як я вже казала, Марина теж, багатодітна мама, вона виховує п’ятьох дітей… А дітям, звичайно, Анатолій Федорович організував різноманіття фруктових соків.
Олег Фельдман забезпечив усіх діточок солодкими подарунками. Шоколад та цукерки. Втім, бажаючих організувати це дитяче свято було багато… Пробачте мої друзі, що я не перераховую усіх організаторів. Моя розповідь, сьогодні, про наших дітей, а не про вас…
Але, я хочу сказати слова щирої подяки усім нікопольським меценатам! Усім людям щирої души, хто підтримував, підтримує і надалі буде підтримувати багатодітних матусь. Щира подяка Вам, любі друзі мої. Подяка і пошана…
В той день, у дітей було багато приємних споминів. Було проведено конкурс юних талантів! Навіть не конкурсів. Кожен бажаючий міг проявити себе. І не важливо, що ти вмієш робити! Хтось із дітей грав на гітарі, хтось виконав улюблену пісню. А ще вікторини, малюнки, ігри. А ввечері, був феєрверк…
Я з радісним сумом згадую той, ще, майже мирний час. Проте, моя подруга, Вікторія Шевченко, в своїх нарисах, більш детальніше розповідала про ці свята…
А сьогодні війна. Біля подвір’я наших домівок, стоїть ворог. Але ж ми Берегині! Нас неможливо перемогти. Я сподіваюся, що невдовзі, настане день перемоги.
У день нашої перемоги ми проведемо грандіозний захід у моєму рідному Нікополі… А сьогодні, наше спільне завдання, морально підтримувати матусь. А ще, захищати наших дітей, від тих сумних новин, якими рясніє інформаційний простір.
Адже наші діти, вони як губка, вбирають усю цю жахливу інформацію. Але все одно ми повинні захищати наших дітей, від того негативу, який несе нам російський світ. У дітей має бути дитинство. Яке, ми повинні захистити.
А ще, на загальноміських заходах, ми проводимо благодійні ярмарки дитячих підробок та малюнків. Треба сказати, в нашій організації багато сімей, де чоловіки, або служать в українській армії, або загинули на війні… Тому благодійний ярмарок, це для нас не зайвий захід.
Ось і мій Антон, якого я теж, сприймаю як сина, у чотирнадцятому році воював. Я тоді була вагітна Вікусею. Може тому Антон мені нічого не розповідав про ту війну.
А потім повернувся, одружився. З березня цього року він знову на війні.
Він ніколи не розповідав мені про війну. Напевно це характер наших чоловіків. Захищати своїх жінок, від занепокоєння. Я так міркую, що це вірне рішення. Чоловік має бути воїном, він повинен захищати. А жінка має оберігати… На те вона і Берегиня…
Ось тому, у мене з ним, такий мовчазний союз. Він знає, що я розстроюся, переживатиму… а моє хвилювання передасться моїм дітям… Щоб цього не сталося, він захищає мене від негативу…
Сьогодні, я працюю у центрі громадської допомоги переселенцям з окупованої території України. Ми допомагаємо діточкам і матусям, котрі втекли з пекельні війни… І не з чуток я знаю, що ті, хто виїхав з окупованих областей, втратили майже все. А наші нікопольці, почали приносити нам усе те, чим були здатні поділитися з біженцями. Хтось несе постільну білизну, хтось подушку, хтось одяг для дитини. Хтось сковорідку. Та практично все. Я можу безліч часу, перераховувати імена наших волонтерів…
Втім, про те, як ми з Катериною Соколенко, організовували роботу центру громадської допомоги – це окрема розповідь…, і не на одну сторінку. Коли-небудь, ми розповімо вам і про цю працю.
А сьогодні, кожен волонтеру пам’ятає слова, які є салоганом не тільки нашого центру громадської допомоги:
– Дуже важливо, щоб ні тобі, ні мені, не було соромно, за те, чим ми сьогодні займаємося…
Втім, про те, як ми працюємо, краще послухати думку тих людей, котрим ми допомагаємо… Від себе, я тільки бажаю висловити велику пошану усім шановним волонтерам, з ким мені довелося працювати. Велику подяку, небайдужим мешканцям, нашого чудового міста. Всім тим, хто не опустив руки, хто став на захист нашої Неньки – України…
Щастя, вам, люби друзі мої! Сили духу і віри в нашу перемогу.
Пам’ятайте, друзі мої:
– Все буде добре. Ми переможемо. Я дізнавалась…
Надія Гращенкова та 
Олег Ольгин

Tagged: Tags