У 1919 році відбулося Троїцьке повстання на Нікопольщині. Місцевий житель Руслан Бальва оприлюднив спогади про цю сторінку нашого краю.
Троїцьке повстання на Нікопольщині
… Хотілось додати трохи свіжих фарб до повстання 107-річної давнини, того самого -Троїцького! Далі цитати зі споминів нашого (сподіваюсь, лише поки що) неідентифікованого земляка, учасника подій, який згодом опинився за кордоном і описав їх майже 40 років потому. Читаєш як готовий сценарій історичного екшену:
«…Перший день Тройці розпочався дуже мирно, тихо і спокійно. Дзвонили в один дзвін, скликаючи людей до церкви. Раптом на дзвіниці вдарено в усі дзвони. Потім вони припинилися і вдарили в один, немов на пожежу, а за ним знову усі дзвони. Це означало сполох. Не на пожежу, а сполох взагалі. В селі щось відбувалося. Люди посунули до сільради.
…Протягом трьох годин вже був організований загін добровольців в м. Нікополі. До нього увійшли матроси з дніпровських шаланд, залізничники Нікопольського депо, місцеве населення приміських околиць Довгалівки та Лапинки. Але ще перед організуванням бойового загону, в місті вже палали будинок компартії, ревкому, так званого політбюро (районовий відділ Катеринославського Чека) та будинки інших советських установ. В різних частинах міста чулася стрілянина. Це повстанці виловлювали комуністів. Над ними негайно відбувався суд, направду народній і справедливий.
На залізничній станції м. Нікополь, де формувався перший загін повстанців-добровольців, новопризначений комендант допоміг зібрати з десяток клясних вагонів та „теплушок”. Старший робітник депо, підійшовши до командира загону, відрапортував: „Робітники депо Нікополь разом з повстанцями. Ми вже готуємо для вас бронепотяг”. І це була правда робітники готували повстанський бронепотяг.
О десятій годині ранку першого дня Зелених свят новостворений загін чисельністю в 440 вояків вишикувався спиною до зібраного на швидку руку ешельону. Кожний оперезаний кулеметними стрічками, обвішаний гранатами, з гвинтівкою за плечима. Навколо нашвидкуруч збитої трибуни, обтягнутої синьо-жовтим полотнищем, зібрався величезний натовп людей. Вони прийшли провожати повстанців в бій проти червоних. Ешельон мав завдання прибути до станції Канцерівка (під Запоріжжям), захопити її і розпочати наступ на саме Запоріжжя.
Один за одним з напутніми промовами й наказами зверталися до повстанців представники повстанського штабу та робітники Нікопольського депо, бажаючи успіху в боях та перемоги над ворогом. В цей час на залізничному роз’їзді „Станція-Пристань” формувався інший повстанський загін. Як потім стало відомо, загони формувалися в селі Капулівка, Покровському, Чортомлику, на Лапинці та Довгалівці…»
[Далі автор дає колоритний опис полум’яної промови сивоусого робітника заводу Каршевського]
«…По вагонах! пролунала команда новопризначеного коменданта станції. Всі побігли до теплушок та вагонів. За півгодини з депо прибув паротяг, причепив вагони, загув паровіз і перший ешелон повстанців вирушив з ст. Нікополь в напрямі Марганець-Томаківка-Канцерівка…
[…] На залізничних рейках в напрямі до залізничного мосту с. Новопавлівка, поволі посувався ешельон повстанців. Тут перша зупинка. Сторож залізничної будки Павленко зупинив ешельон залізничним червоним прапірцем. Одноразово з тим, з під мосту висипали озброєні селяни села Новопавлівка. Це було свіже поповнення до новоствореного повстанського загону нікопольчан. Короткий мітинг і до вагонів полізли нові повстанці. Наказ про поповнення Новопавлівка одержала від керівника штабу Бугая з Довгалівки.
Прийнявши нове поповнення повстанський потяг посунув до села Червоногригорівка, де його пропустили вартові залізничі, що вже були виставлені в той час на залізниці».
[Далі йде опис як у Червоногригорівці організували збір продуктів та зброї для забезпечення повстанських загонів. Керівник Оксентій Педенко разом із колишніми фронтовиками та активістами сформував загін, налагодив охорону села та озброїв селян. Того ж дня новостворений загін, озброєний здебільшого мисливськими рушницями та косами, вирушив на возах до станції Томаківка. Там червоногригорівці успішно об’єдналися з повстанцями з Нікополя. «Зорганізовано також загін повстанців і в с. Городише станція Марганець». Далі автор змальовує розправи мешканців навколишніх сіл (Городища, Червоногригорівки) над комуняками, де врятуватися змогли лише «два росіяни-комуністи: Кузнецов та Гайдуков», які ніби повторили “подвіг” Керенського: «Вони переодяглися в жіноче убрання і в ньому продісталися аж до Запоріжжя, де й закомунікували про повстання»]
А тим часом: «В нікопольському депо в цей час кипіла праця. Вирядивши повстанський загін нікопольчан на ст. Канцерівку, робітники залізничних майстерень почали обладнувати бронепотяг. День і ніч кипіла робота, а другого дня пополудні на залізничній колії стояв вже „на парах” бронепотяг. Дві величезні чотиривісні вугільні плятформи стискали між собою паротяг. Із спеціяльно пробитих отворів у бортах стирчали дві трьохдюймовки, що їх привезено з міста, знято з пароплава. Цівки гармат наглухо закріплено сталевим дротом та залізними обручами. Прицільних приладів, коліс та лафетів гармати не мали. У всі боки з плятформ і з тендера паровозу виглядали тупі цівки „максимів”. Броню заступали шпали, укладені й закріплені вздовж стін плятформ. За ними лежали мішки з піском».
[З робітників-добровольців було сформовано бригаду паровозників, а ввечері прибув бойовий загін для бронепотягу „Повстанець Нікополя”. Ранком бронепотяг вирушив у похід, маючи з боєприпасів до кожного кулемету лише «по дві стрічки, а до гармат по чотири стрільна». «Одначе настрій у повстанців на бронепотязі був бойовий: на перший наказ загін готовий був кинутися в атаку. Повстанці надіялись, що під час бою вони здобудуть від червоних набої, зброю та іншу амуніцію». Тим часом, з слів автора, біля Томаківки точився запеклий бій. Червоне командування, дізнавшись про повстання, кинуло на його придушення 2 бронепотяги та 4 ешелони піхоти з артилерією. Тож сили сторін були нерівними: проти 6 тисяч добре озброєних червоноармійців стояли лише 2 тисячі повстанців, який мали на озброєнні переважно коси, вила [в оригіналі “штилі”] та обмаль боєприпасів до нечисельних одиниць вогнепальної зброї].
[Прибувши на місце сутички] «…на бронепотязі негайно було вирішено підтримати повстанців і розпочати бій з червоними. Рвонув паротяг, задзеленчали буфери і бронепотяг повним ходом рушив у бій. Всі зайняли свої місця, тримаючи зброю на поготівлі. В кулемети вкдалено стрічки, до магазинок крісів встромлено обойми.
Як вже згадувалось, гармати не мали приладдя до націлювання, але виручила фронтова хитрість та українська дотепність. Відкинувши замок гармати, наводчик дивився в отвір цівки. У міру того, як рухався бронепотяг до переду поверталася й цівка гармати. Мимо круглого тридюймового віконця повільно пропливали хатки села Томаківка, телеграфні стовби, козацькі могили. На крик наводчика паротяг негайно зупинився. Через отвір цівки чітко виднівся червоний бронепотяг. Але наводчик вирішив дати перший стріл по ешелонам піхоти. Ще декілька десятків метрів до переду і гармата вже наставлена на вагони ешельону. Гармату заряджено, клацнув замок, рішучий смик шнура і трьохдюймовка гупнула. Перший стріл прямо в паротяг ешельону. Паротяг підкинуло в повітря, вагони спалахнули пожежею. „Повстанець Нікополя” знову рішуче рвонув до переду, наближаючись до ворога. По ворожій піхоті, яка й до цього часу не зрозуміла що сталося, наступала на повстанські окопи, „Повстанець Нікополя” ударив з кулеметів. Створилася паніка. Червона піхота стала відступати до залізниці. В цей момент „Повстанець Нікополя” був несподівано обстріляний кулеметним вогнем. Виявилося, що десятків три червоної піхоти замаскувалося за залізничним насипом, заходячи в запілля повстанцям. З плятформ „Повстанця Нікополя” вискочили повстанці і в рукопашну пішли на ворогів. Бій був дуже короткий. Всі червоні знайшли собі могилу в степах під Томаківкою, біля залізничного насипу.
Але ворог також помітив „Повстанця Нікополя” і один з його бронепотягів поволі став посуватися проти повстанського. Наступила рішуча хвилина. Що робити? Ні набоїв, ні стрілень до гармат. Командир „Повстанця Нікополя” як потім виявилося, – рідний брат начальника повстанського штабу Бугая з Довгалівки, пішов на ризик. Стріливши з обох гармат на ворога, знову по ешельонах та піхоті і вдаривши кулеметів, він наказав залозі негайно залишити бронепотяг і маскуючись залізничним насипом, приєднатися до повстанців у штелюнках [тобто на позиціях]. З повстанського бронепотягу знято в одну мить всі кулемети. Повстанці бронепотягу розпочали наступ на праве крило ворожої піхоти. А командир „Повстанця Нікополя” всів до паротягу і, поставивши ручку „повна пара”, наказав машиністу вискакувати. Сталося те, про що взагалі ніде немає згадки. „Повстанець Нікополя” повною парою погнав на ворожий бронепотяг… Даремно строчили в нього ворожі кулемети та стріляли гармати. Бронепотяг на шаленій швидкості зударився з ворожим. Вибух… пара, вогонь, пожежа… Обидва бронепотяги покотилися під насип…
Панічно втікала до ешельонів червона піхота. Але її ніхто не переслідував. Повстанці не мали набоїв, а до того вже дуже потерпіли від попереднього наступу червоних та від гарматного вогню бронепотягів. Червоні відступили до Запоріжжя, шалено відстрілюючись до повстанців. Перший бій на тому скінчився…»
Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net