Відомий у Нікополі музикант і письменник лише 2 роки тому почав писати вірші українською мовою. До цього він писав вірші та пісні російською мовою.
Своїми віршами написаними українською мовою Євген поділився з сайтом NikopolART.
Ракети
Колись, я був другом
А ти мені братом
Колись ми ділили
Сусідні кімнати
Аж ось сіло сонце
І ми лягли спати
А ви запустили
Ракети крилаті
Колись було небо
І річка, і поле
Були в нас і гори
І синєє море
А ви на нас танком
А ви з автоматом
Пускаєте в брата
Ракети крилаті
Розстріляні мрії
Розірвані долі
Покинуті речі
В уламках на дворі
Заплющені очі
Лежать біля хати
Бо брат в нас пускає
Ракети крилаті
Колись я був другом
А ти мені братом
Тепер ми боронимо
Свою кімнату
По ящику зомбі
Вам шлють постулати
І знову злітають
Ракети крилаті
***
І годинник знову стрілкою торохтить
І стіни кажуть ти ще трохи підожди
І голоси у голові цій не спинить
А я не хочу слухати завжди
Злива! Змий мене
Якщо ти нещаслива
Якщо не чуєш подих мій тут
Злива! Біжи!
Не повертайся, ти смілива
А я буду чекати тебе тут
І я дістався до вершини своїх мрій
І я знайшов себе у тому хто я є
І я на світ дивився поглядом надій
І як завжди цей світ обрав мене
***
І так неспокійно, тривожно, бентежно
І стукає серце не так, як завжди
І хочеться бути трохи обережним
Не поспішай, пригальмуй, підожди!
Ми ж не у казці, усе надзвичайне
Приходить до тебе тільки тоді
Коли віриш і мрієш, крокуєш охайно
Коли не завжди, коли іноді
І вітер зриває заплетені коси
І місяць підсвічує образ вночі
І очі, від них мене знову заносить
І руки, торкнутись недихаючи
А посмішка, взагалі це як диво
Тягне до себе неначе магніт
І хочеться взяти і вкрасти сміливо
І залюбити, і закохати як слід
Я параноїк, мені мало тепла і світла – Євген Родін
***
Я параноїк, мені мало тепла і світла
Мої почуття бентежні, замерзло літо
Під гарячим покривалом, і тільки вітер
Хитає роки так непомітно
Я боюсь замкнені стіни
Я біжу від себе й лину
Я ховаюсь від пронизливого
Погляду від тебе
Трохи віскі і гитару
І нічого не треба…
Я параноїк, я не бачу іншого шляху
Моє сонце світить наче немає даху
Коли глобус знову круглий, а не квадратний
Спитаюся у Гугла – на що я здатний?
Я боюсь, що десь я зайвий
Я горю і розрізаю
Всі мости і естакади
Що йдуть від тебе
Трохи віскі і гитару
І нічого не треба…
***
Зелені очі блукали по колу
Шукали віру, надію, любов
Хотіли від життя рок-н-ролу
Вони хотіли життя без умов
Але шляхів без турбот не існує
Великі цілі, та щирі думки
І щось в середині тебе дратує
І ти рахуєш кроки..
Не біси мене
Відпусти мене
Не проси мене
Стати не таким, як я є
Зелені очі дивилися в небо
Шукали крила для здійснення мрій
Роки минали з тобою й без тебе
Бо на одному місці не стій
І десь у темряві сяють зорі
І світ з тобою знову “на ти”
Веселі ноти існують в мінорі
Їх треба просто знайти
Не біси мене
Відпусти мене
Не проси мене
Стати не таким, як я є.
***
Ніхто
Ніхто не хоче відкрити очі
Ніхто не хоче спитати у себе
Чому все прісно і неохоче
І вже за сорок і немає кеби
Ми натягуєм життя щоранку
Був понеділок, а вже субота
Стара підошва, потерті лямки
Радіти дуже важка робота!
Ніхто не хоче відкрити очі
Дихнути новим повітрям
Відклеїти стрічку скотчу
Побачити усю палітру
Ніхто не думає, що час минає
Загинаються останні пальці
І ніхто тобі не заважає
Світу посміхнутись вранці
Ніхто не хоче відкрити очі
Набагато легше нічого не бачить
Щоб лишнього не наврочить
Мріяти – складна задача!
Ніхто не хоче відкрити вуха
Набагато краще нічого не чути
Позбутися волі і духу
Заперечити і все забути
Повідомити новину чи надіслати поезію(прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net