Прогулянка в степу

Сьогодні Катруся прокинулася дуже рано. Нашвидкуруч випила кави, і, вдягнула свою найулюбленішу літню крепдешинову сукню – білу в дрібний синій горошок.

Дівчина прихопила із собою кілька бутербродів і пляшечку з водою, i нарештi вийшла на вулицю.

Катруся хотіла змінити обстановку і влаштувати собі розважальну прогулянку.

Іноді ж так хочеться опинитися в тиші й насолодитися її пронизливою наготою та відданою чистотою, дозволити собі помріяти, на якийсь час надати собі відпочинок і таку недозволену розкіш – з головою пірнути в чарівний степ, втупитися носом у польові ромашки, конюшину й маки! Дозволити собі, щоб травинки лоскотали не тільки твої щиколотки, а й щоки, шию і підборіддя, щоб від їхнього лоскоту бігали по тілу мурашки. І не боятися своїх відчуттів, радіти спілкуванню з природою, вчитися в неї бути щасливою, незважаючи ні на що.

Тут можна на деякий час бути вільним – без ґаджетів, непроханих порад, докорів і болючих слів, що спотворюють не тільки тіло, а й душу.

Українські степи воістину чудові!

Живучи в невеликому місті, розташованому в самому серці степової зони, не можна не зануритися в атмосферу розслаблюючого сонця, вільного і сухого вітру, запахів трав і квітів, але, що ще, мабуть, найдивовижніше, то це небо – без початку й кінця, без будь-яких розділових знаків і вигаданих людьми кордонів. Небо – без умовних ком, крапок і тире, являє собою чарівну, звабливу, хвилюючу і незрозумілу картину незрівнянного блаженства. Такого неба, як тут, в Україні, ніде більше немає!

Накинувши на плечі невеликий рюкзачок, Катя зав’язала вузлик на хустинці – сонечко, звісно, це дуже добре, але воно може опівдні й добряче вдарити, якщо ти не сховаєшся від нього, заздалегідь не запасешся панамкою чи хусткою.

Для більшої впевненості, що її ніхто не турбуватиме, Катруся залишила свій стільниковий телефон удома – нехай він відпочине від щоденної метушні.

Ось і почалася для дівчини ця пізнавальна і захоплива казка! Але от який буде кінець цієї непередбачуваної подорожі?

А прогулянка вдалася Каті на славу!

Дівчина вдосталь і насиділася, і належалася на соковитій зеленій траві. Вона милувалася хмарами, що пропливали над її головою. Хмари, пробігаючи по небу, махали їй руками і ногами, вітаючи дівчину від щирого серця.

Катруся зробила собі віночок із польових помаранчевих маків, блакитних волошок і цикорію. Здавалося, вона вплела у віночок шматочок неба і краєчок безкрайнього степу. Дівчині подобався навіть розкішний, соковитий і гіркий полин. Катя ловила руками перекотиполе, лежала на галявині, де торкалася до її ніг шовковиста рожево-бузкова конюшина, над якою кумедно дзижчали джмелі та бджоли.

А вітер, вітер співав дівчині чудові пісні! Він кликав її за собою, вабив її своїми ніжними й лагідними руками, проводив ними по її довгому волоссю, грав із нею в хованки. Що не зробиш, щоб повести таку чарівну дівчину за собою! Але Катруся була непохитна – ігри з вітром можуть дорого їй обійтися. Можна навіть загубитися тут, у степу.

Катя навіть поспала тут, просто в траві.

А потім дівчина гуляла степом і мріяла. Про що можна мріяти? Та про все на світі. Дівчина так і робила.

У високій траві Катя сполохала фазанів, а там, за квітучою і нудотно солодкою акацією, вона побачила маму зайчиху і її двох дитинчат. Катя лежала тихо-тихо і роздивлялася їх. Звіряче сімейство відпочивало, і, напевно, відчувши дівчину, поскакало від неї далеко в степ.

Дівчина все йшла і йшла степом. Десь там, зовсім недалеко, пробігла бура лисичка. Катруся впізнала її тільки за довгим і пухнастим хвостом. Здалеку лисичка нагадувала собою невеликого собаку.

Ось і почало збиратися додому ласкаве сонечко.

Час і Каті честь знати – нагулялася, надихалася, відпочила і навіть встигла трішки втомитися.

Тихенько наспівуючи собі під ніс веселу пісеньку, дівчина рушила у зворотний шлях.

Вона все йшла і йшла. Птахи тривожно проводжали її, голосно кричали їй щось незрозуміле, напевно вони своєю пташиною мовою попереджали її.

Почало темніти, а дівчина все брела і брела степом.

Піднявся вітер. Спочатку він дув їй у спину, потім почав кружляти на всі боки, немов запрошуючи Катрусю станцювати з ним запальний і пристрасний танець.

Каті стало страшно. Їй здалося, що вона заблукала.

Телефону не було, а отже, не було можливості покликати на допомогу когось із рідних і близьких людей.

– А от і не треба було шукати відповіді, – картала й розпікала себе дівчина, – вітер, погравшись зі мною, закружляв і залишив тут, у степу, зовсім одну.

Дещо похитнувшись, Катя рішуче прокладала собі дорогу додому, яка, як виявилося, була непростою.

Але вітер зглянувся над дівчиною. Побачивши, що вона стала втрачати надію, він вказав їй шлях до рідного дому. Вітер підштовхував Катрусю легенько в спину, задаючи їй правильний напрямок.

Але взагалі, не потрібно не брати до уваги вплив вітру на наше життя. Іноді можна прислухатися до нього – можливо, він допоможе вам прийняти правильне рішення.

Благополучно діставшись додому, дівчина не відчувала себе втомленою – вона наситилася цілющою силою степу і не прогадала!

Українські степи! До чого ви гарні!

Приїжджайте до нас і відчуєте на собі їхню зцілювальну дію.