Філософська лірика від письменниці з Нікополя Ольги Мітченко на сайті NikopolART.
***
Кажуть, світ нині бідний на етику.
І поетики в нім дуже мало.
Не достатньо смаку і естетики…
Це зі світом чи з нами щось сталось?
Ні!.. Слова романтично римуються.
А, погляньте-но, скільки прекрасного!
І шляхетність довкола відчується
Віддзеркаленням досвіду власного.
Світ такий, як завжди́: грішно-праведний.
Обираємо — чим надихатися,
Щоб вчиняти красиво і правильно,
Змін у світі й в собі не боятися.
03.10.2024.
Ольга Мітченко – філософська лірика
***
Часом розум замовкне збентежено —
А душа, промовляючи соло,
Безоглядно втрачає обмеження,
І зростає до мудрості з болем.
Щохвилини шляхи обираємо.
Що на краще: своє чи незвідане?
У спокусі урок відробляємо,
Витрачаючи досвіду при́дане.
За минуле рахунки закриємо
Чи майбутнє боргами обтяжимо?
Стане розуму, стане сили нам,
Щоби вибір зробити свій зважено?..
Щоби серце домовилось з розсудом,
Не перечила воля сумлінню,
Щоби, в мирі з собою і Господом,
Зберегти і політ, і коріння…
04.10.2024.
***
Таке життя: хтось плаче, хтось сміється.
Комусь радіється, а іншому болить.
Один ламається, а другий навпіл гнеться…
І може все змінитися за мить…
Коли біда пече, і світ не милий,
Чи допоможе ближнього журба?
Чужа скорбота не подвоє сили.
І не врятує хлипанням юрба.
Співрадість напуває щиру душу.
Підтримує — розумне співчуття.
Не темрява, а сонце сльози сушить
І сенсами наповнює буття.
Любов’ю міряне душевне суголосся
Помножить щастя і вгамує біль!..
Та душу прочинити боїмОся —
Стаєм байдужими до ближніх мимовіль…
І не своя тоді дратує втіха,
І бідами помірятись кортить…
Але плачами не здолати лихо.
І біль не легший, як усім болить…
…Таке життя: хтось плаче, хтось сміється.
Журбу і радість сплетено у жмут…
Храни, мій Боже, поки серце б’ється,
Від заздрощів, зневіри і облуд;
Наснажуй ближньому прийти на допомогу;
Дай щирості радіти разом з ним.
Дай вдячності за все, що слава Богу,
Дай мудрості — не запишатись тим.
18.10.2024.
***
Можна світ зіщулити до крапочки,
Щоби душу зайвим не бентежити.
Замість сонця, увімкнути лампочку.
І за людом крізь шпарину стежити.
Із вершини благосного досвіду
Мудрувати можна екзальтовано —
Вабити уми “заблудлі” посвітом
Сенсів, іншим нібито прихованих.
Можна вітряків довкіл назводити,
Щоб списа́м було об що ламатися…
Хіба здатне се комусь нашкодити?!
Кожен вільний у ті ґерці гратися…
Чи не вільний? І межу означено?
Кожному своє в цім світі міряне.
Скільки спотикалося обачливих,
Скільки не здіймалося окрилених.
Скільки обережних і обпечених
Власний світ зіщулили до крапочки.
І само́руч написали зречення
Від світил, обравши собі лампочку…
Скільки тих, що всоте помиляючись,
Шлях торують по́том і звитягами.
І на ду́мку “мудрих” не зважаючи,
Залишаються до світу спраглими…
09.10.2024.
Повідомити новину чи надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту: nikopol-art@ukr.net.