Фільмографії нікопольця В’ячеслава Дубініна можуть позаздрити відомі зірки кінематографії. Заслужений тренер України, актор і каскадер у свій час знявся у понад 70 фільмах.
Про нього розповіла Людмила Салміна на порталі «Дніпро культура», передає NikopolART.
В’ячеслав Дубінін – людина-планета з дивовижною долею. Він був скромним.Багато мешканців Нікополя знали його як вчителя фізкультури, тренера підлітків з боксу та кікбоксингу. Мало хто знав, що він був популярний у режисерському бомонді на всьому пострадянському просторі як унікальний каскадер і актор.
Дитинство В’ячеслава Дубініна пройшло у Нікополі. Навчався в школі № 14. Ріс без батька. Завзято виховував силу волі: балансував на тоненьких перилах мосту через залізницю, вночі один ходив на цвинтар. А одного разу, наслухавшись на уроках географії розповіді про Африку, разом із другом вирішив туди втекти. Втікачів знімали з товарняка… Ось тоді Славко виконав свій перший в житті справжній трюк. Рятуючись від гніву товаришевого батька, він на ходу зістрибнув з однієї машини і заскочив на іншу.
Юність… Чудовий час. Інше сприйняття світу, пошуки себе, герої книг, на яких хочеться бути схожими. На багато питань відповіді ми знаходимо в книгах. І серед багатьох – раптом! – зустрічається одна, яка змінює людину, змінює його життя. Процес, як книга творить людину, побачити неможливо. Але видно результат… Такою доленосною для юного В’ячеслава стала книга Георгія Свиридова «Ринг за колючим дротом». Прочитавши цю книгу, юнак вирішив присвятити себе боксу.
До 19 років В’ячеслав жив у Нікополі, працював на заводі, займався спортом. А потім його запросили до Києва. Готувався до Олімпійських ігор в Мюнхені. Але… перетренувався і три місяці пролежав у диспансері.
фільмографії В’ячеслава Дубініна можуть позаздрити зірки кінематографії
Після закінчення Київського інституту фізкультури В’ячеслав працював у військово-морському політичному училищі тренером. Зустріч у метро з артистом Володимиром Талашком різко змінила життя Дубініна. Його запросили на кіностудію імені Довженка. В’ячеслав потрапив до казкового містечка – в інший світ, інше століття: пірати, вершники, гарні жінки в середньовічних убраннях. Тоді ж познайомився з головним постановником трюків Олександром Філатовим, який запропонував роботу каскадера.
Бокс визначив його життєві принципи: тверезість оцінок, порядність, вимогливість до себе, повага до оточуючих людей. Бокс допоміг В’ячеславу виконувати найскладніші трюки в кіно.
Актор не заперечував, що здорове почуття страху має супроводжувати каскадерів: «Страшно було? Всім страшно, але одні можуть пересилити страх, а інші – ні. Без почуття самозбереження не вийде якісного трюку. А від професіоналізму залежить і блиск епізодів, і власне здоров’я, і життя. Адже яка мета каскадера? Воювати і «вмирати» красиво. Зрозуміло, в кіно. Переломи? У каскадерів це звичайне явище. Раніше і страховок не було. Та й професії каскадера не існувало».
Довго доводилося вчитися всьому – стрибкам на конях, фехтуванню, вуличним бійкам, стрибкам. За одне тренування бувало до 50 падінь з мотоциклу – на спину, вперед, назад. І кожен трюк треба розрахувати до секунди. Слава Богу, руки-ноги не ламав, а удари були. У фільмі «Імітатор» В’ячеслав був постановником трюків, ось і вирішив трохи ускладнити їх. Несподівано мотоцикл занесло, заплутавшись у парашуті, й каскадер з усього маху вдарився ногою об дерево.
Вячеслав Дубінін добре пам’ятав свій перший фільм «Попередження», який знімав всесвітньо відомий іспанський режисер Хуано Антоніо Партемо в 1981 році.
«Тоді я усвідомив, наскільки небезпечна і ризикована професія каскадера. В епізоді підпалу Рейхстагу я стояв на страховці. Уявіть: в замкнутому просторі горить величезна декорація. Спека така, що лампи підсвічування не витримували і лопалися. Працювало відразу сім-вісім камер. І вибратися з цього полум’я люди могли тільки через два лази в огорожах від вогню. Ось біля одного з них я був «маяком» – щоб каскадери не заплуталися, потрібно було в лаз світити ліхтариком. І в самий відповідальний момент ліхтарик не загорівся. Серце почало шалено калатати. Адже там реально могли загинути люди. Ще раз тихесенько натискаю – є світло! Слава Богу! Ніхто не постраждав!».
Зустрічаючись із підлітками, В’ячеслав із задоволенням розповідав про свою роботу. Для такого невеликого містечка як Нікополь професія актора, каскадера дуже незвичайна. Живе спілкування з такою чудовою людиною, яка вміє розповісти і змусити підлітків замислитися не лише «Ким бути?», а й «Яким бути?» – просто неоціненне. Розповідаючи про небезпеки трюків, Дубінін любив згадувати зйомки фільму «Алкоголь і аварія». За сюжетом п’яний батько збиває на смерть сина – випускника школи. Працювали рано вранці на Софійській площі, щоб випадкові перехожі не заважали.
«Я повинен був переходити вулицю, яка веде на Хрещатик. За кермом – Толя Грушевий. Я мав миттєво зорієнтуватися, вискочити на капот, впасти з капота і перекинутися по асфальту, не потрапивши під колеса. Це пізніше мій напарник зізнався, що їхав на швидкості 80 км на годину, а не 60, як планувалося. До того ж, довелося робити другий дубль. Якийсь жалісливий чоловік підбіг до мене, пропонуючи допомогу. А якась бабуся, якій не спалося о шостій ранку, голосно заголосила: «Ой, людину вбили!».
Мітка на руці залишилася Дубініну на згадку про картину Юрія Іллєнка «Солом’яні дзвони».
«Тут я вперше в радянському кінематографі виконав трюк «горіння», а дублював тоді народного артиста Михайла Голубовича. Німець б’є його прикладом, поливає бензином і підпалює… вже мене. І ось я, палаючий факел, біжу за німцем, який мене хотів сфотографувати, а бігти треба було чимало. Наздоганяю, обіймаю, і палаю вже разом з іншим каскадером. Сім дублів було! Сім шинелей згоріло! Це зараз з’явилися спеціальні костюми, а в 80-х роках їх не було. Мене обмотали ганчірками з асбестом, на обличчя тоненьку маску зробили, на голові – шапка, а на місці очей – щілинки-скельця. Навіть режисер зізнався, що було моторошно, коли вночі монтував фільм. Ніна Матвієнко дуже переживала: «Я перший раз в житті бачу живого каскадера!». Я ще пожартував: «А раніше бачили тільки мертвих?».
В’ячеслав Дубінін віддавав усього себе без залишку – і на рингу, і на зйомках, не вимагаючи натомість слави і визнання. Він задовольнявся тим, що сам створив, чого сам досяг… І в цьому – теж Дубінін.
Слухати В’ячеслава можна було без кінця! Стільки різних цікавих епізодів із життя каскадера та актора! Дублюючи відомих акторів, спостерігаючи за їхньою грою, він пройшов чудову школу акторської майстерності. Колоритна зовнішність нікопольця приваблювала режисерів. Володимир Попков у фільмі «Вантаж без маркування» вперше благословив на акторську роль. Потім була робота з Сергієм Матвійчуком у фільмі «Козаки йдуть». За ним робота у фільмі «Дорога на Січ», де він зіграв роль писарчука. На презентації цього фільму був присутнім Президент України Л. Кучма. Фільм отримав у Польщі широкий резонанс, на його презентацію прибув консул країни.
Фільмографії нікопольця можуть позаздрити зірки кіноматографа всіх часів і народів. Він працював на одному знімальному майданчику з такими відомими акторами як:
- Інокентій Смоктуновський («Русь споконвічна»),
- Ігор Скляр («Імітатор»),
- Альберт Філозов («Допінг для янгола»),
- Анатолій Хостікоєв і Роман Бенюк («Кому вгору, кому вниз»),
- з Йозасом Будрайтисом і Віталієм Соломіним («Повернення з орбіти»).
- Знімався у фільмі Пітера Фляйшмана «Важко бути Богом» (за повістю братів Стругацьких).
Був дублером кубинського актора у фільмі «П’ятнадцятирічний капітан» і піратом у телефільмі «Острів скарбів».
Усі фільми, в яких знімався Дубінін, неможливо перелічити, бо їх понад 70. Серед останніх робіт – «Закон мишоловки», «Брат за брата», роль кілера в серіалі «Пастка».
За роки роботи в індустрії кіновиробництва Дубініну довелось співпрацювати з «кіношниками» з Америки, Італії, Німеччини, Франції, Кореї, Польщі.
Здавалося б, зіркове життя – зіркова хвороба. Але це не про Дубініна. До Нікополя він повернувся заради хворої мами. Провівши в останню путь свою найдорожчу людину в житті, Дубінін – легенда боксу, відомий актор і унікальний каскадер, – так і залишився в своєму рідному місті. Останні роки життя присвятив підліткам, відривав їх від вулиці. Разом із заслуженим тренером України, суддею міжнародної категорії Михайлом Поперечнюком підготував чемпіонів України, Європи, світу.
В’ячеслава Дубінін був першим у раднському союзі каскадером, який виконав трюк зі стовідсотковим горінням. У той час такі трюки не знімали навіть за кордоном! Яка формула успіху В’ячеслава?
«Ніякого секрету немає. Просто мені щастить на людей, на хороших друзів. І будь-які досягнення – не привід для гордині. Як би високо не піднімало життя, завжди треба залишатися нормальною людиною … Слава – привид, а велич – пусте торжество… Нікого не ображати, і себе не давати в образу».
А ще В’ячеслав завжди наголошував:
«Хлопчики і дівчатка! Читайте! Книга – це життя!» І бажав успіхів, благополуччя і всього найкращого в цьому прекрасному і загадковому світі.
19 грудня 2014 року Нікопольська міська рада надала Вячеславу Дубініну звання “Почесний громадянин міста Нікополь”
3 грудня 2018 року В’ячеслав Дубінін пішов із життя.