Пише про війну і має понад 100 віршів українською: що відомо про письменницю з Нікополя Тетяну Сисоєву

Знайомтесь, цю тендітну  жінку звати Тетяна Миколаївна Сисоєва. Вона з Нікополя, дружина військового, мама і письменниця. 

NikopolART знайомить читачів ще з однією талановитою нікопольчанкою.

Писати вірші пані Тетяна почала давно, ще у студентські роки. Їх навіть публікували у місцевій газеті “Репортер”.

«…ті(вірші – авт.) були зовсім зелені і російською», розповідає жінка.

У  2010 році Тетяна Сисоєва. Вже у 2022 році , коли почалася війна її чоловік став військовим.  До липня того ж року жінка проживала з дітьми у рідному Нікополі. Через обстріли Нікополя й інші причин, вони виїхали до Київської області. 

Наразі чоловік талановитої письменниці проходить лікування після важкого поранення на фронті. Зараз письменниця дуже багато часу проводить поряд з ним. Про їх родину навіть розповідали в одній з програм “Сніданок 1+1”.

Про родину Сисоєвих з Нікополя: відео

 Окрім написання віршів, Тетяна доглядає за чоловіком у шпиталі і разом вони виховують дітей. Письменниця також веде напівпрофесійний блог у інстаграм, оскільки є ФОПом – приватним викладачем іноземних мов.  А ще Тетяна Сисоєва весь час у тісній взаємодії з волонтерами, з представниками різних організацій і ініціатив, з нашими переселенцями у Європі.

Активно писати вірші Тетяна Сисоєва почала з 22 червня 2025 року. 

«Думаю, що місяці у шпиталі вплинули, та і все інше, що пов’язано з війною також», розповідає Тетяна.

Наразі вона має понад 100 власних віршів написаних української мовою. Тетяна Сисоєва пише про війну, шпиталь, дружин військових…  Свої вірші публікує на власній сторінці у соцмережі «Фейсбук».

До вашої уваги деякі вірші  Тетяни Сисоєвої.

***

Яка ціна твоєї вранішньої кави?
Яка ціна твого подвійного еспрессо?
Мабуть – питання навіть не до страви,
Бо мчать у небо Воїни експресом…
Небесне військо розширяє знов резерви
Поки тримаєм у тилу своє буття.
Солдат – он – ділить з котиком консерви,
Шнурує вкотре воїнське взуття.
Я бачу черга та у небо суне…
І оминає паспортний контроль…
Там Маджахед, Світляк й новенький Бруно –
Не встиг придбать собі нову консоль.
Там Привидів загін окремий буде
Там Джус і Спец, Юрист, Шаман і Май,
Там бУли також Сокіл, Кет і Будда.
Да Вінчі – ти з небес своїх тримай!
Не знаю, як усе це осягнути,
Бо тих імен у списку тисячі…
Щоб тим, хто залишився, не забути –
Прийдуть у снах до рідних уночі…
Та кава надто коштує багато.
Не маєм право – кинуть в забуття!
Її оплачують набоями солдати –
Ціна мого життя – чиїсь життя…
17.08.2025
*(Усі позивні загиблих Воїнів взяті зі Сторінки пам‘яті загиблих Героїв і Книги пам‘яті полеглих за Україну – перевірені за допомогою ШІ та пошукових систем. Будь-які співпадіння з позивними живих воїнів є не те, щоби випадковими, а, скоріше, свідченням того, що у деяких військових позивні співпадають).
Шана і слава кожному і кожній, хто стояв і стоїть на нашому захисті!!!

***

Цивільні пропонують допомогу
І жест – до серця – прихилом руки
Є ті, хто бачать, дякувати Богу!
Є ті, хто відчувають… Крізь рокИ!
Напівцивільні – у режимі виживання…
Вони чекають знов на плюса два
Чи сплять вночі? Чи втримають страждання?
Чи не тріщить від справ їх голова?
Військові, ті що ходять скрізь по формі,
Хто гордо на собі несе шеврон –
Ви, котики, лишайтесь, please, у нормі!
Не всіх бо ж прикриває Пес Патрон)…
Військові, що вдягнулись по цивілці!
Повага і подяка – хай би як!
Вас не завжди помітиш. Та по стрілці,
Що у тактичному годиннику – ось так).
Шановні, ті хто просто українці
Без шуму, нагород і без звитяг…
Ми, наче, всі разом, та ж поодинці.
Тримає більшість в своїм серці стяг!
Ті наші, хто не тут, а за кордоном!
Тримайте там громаду. І баланс!
Не знаю – чи тверезо, чи з бурбоном –
Ви нашій Батьківщині дайте шанс!
Ну і ждуни, куди ж без вас, малята?
Так хочеться до вашого месії???
То що ж ви сидите – дєвкИ й рєбята!
Давайте! – Чемодан, вокзал, расія!
19.08.2025
***
Ріжеш, як ножем
Слово – наче зброя!
Вдариш, як мечем
За свого Героя!
Краще би м’ячем
Прямо у ворота.
Та у нас війна
І в душі – скорбота.
Вибух. Лють. Донат.
Ненависть накриє.
Ну а там – солдат
Від орди закриє.
Чи достойні ми
Подвигу його?
Чи готові ж бо –
Поважать Свого?
Чий він хрест несе?
Дійсно – тільки свій?
Нова ніч гряде,
Знов шахедів рій…
Знову я не сплю
У своїм краю.
Віддано люблю
Землю всю свою.
Ось у вухах дзвін –
Знову дрон летить,
Реактивний він –
З покликом – убить…
Гнусно так жужжить
Трійця і прильот.
Но́вий прилетить.
І завдасть турбот.
Боже, захисти!
Тихо прихисти!
Ти людей моїх.
Убивати – гріх!
Захисти солдат,
Що за нас стоять!
Сил їм, і наснаг
В непростих ділах…
20.05.2025

***

Літаючі виродки знову заходять.
І наші – в каналах та і в укриттях.
Слідкують за вектором отих приходів,
Міркують про завтра, планують життя.
Десь там, десь далеко, десь за горизонтом
Це все запускається щоби убить,
А я лежу в спальнику у коридорі.
Пишу подрузі месседж і збираюсь ще жить…
Сьогодні – не ми. Це щемливо й важливо.
Сьогодні вони не змогли, не дістали…
Закінчиться рано чи пізно ця злива.
Настане світанок, розберемо завали.
Літаючі виродки знов перетнули
Оте, що назвав хтось – червонії лінії…
Я так сподіваюсь, щоб ми це збагнули –
Щодень – то дарунок! Ах! Барви осіннії…
10.09.2025

***

“Чому він нас кинув?” – спитав мене син.
Це бУло на другому році війни.
Це схоже на постріл, і разом із тим…
Чи можу судити емоції ті?
“Чому хтось до школи приходить із татом?” –
Підхопив вже молодший й котилися сльози…
“А в мого – набої, і ротний з комбатом…
А в мене тут поруч – шеврони і гільзи?”
“Чому, он – на вулиці тато із сином?
І їх же ж багато навколо, дивись?
А мій – на екрані?” – “Час плине, дитино…
Наш – нас захищає. За тата – молись!”
“Наш мене захищає??? Мене булять у школі!
І здається, місцями, цілий світ нападає!”
Аргументів нема. Тил стоїть на приколі.
Мусим втриматись. Іншого просто немає…
Усі мої спроби це все пояснити,
Що хтось – енергетик й потрібен в тилу,
А он – лікар наш. І ми маєм прожити
Цю довбану, гнусну, мерзенну війну…
Тил не бачить цього… Що, власне, ось тут
Серед тисяч отих, хто не для війни
Десь 2 рАзи на рік інші сім’ї живуть –
Днів по 20 на рік… Серед своєй пітьмИ…
Тил і не уявляє… Як дається то важко.
Що тримає вона, чим живуть їхні діти.
Це – не те, щоб догана. Ми не просим поблажку.
Нам би краплю надії й можливість радіти!
21.09.2025

***

Прошите уламками наскрізь
Те місто, де я народилась,
Те місто, де всі покоління
Росли, воювали й мирились.
Так дико, коли син питає,
Чи бУло у нас там кіно…?
Дитина вже й не пам’ятає –
Тут мікс Нещодавно й Давно…
3 роки не бачила тата
3 роки, як інший вже дім
А там – наче щОденна страта
І сила шалена із тим …
Мій Нікополь – рідний, єдиний!
Здається, що не повернусь…
Приїду, колись, на годину,
Та, може, на день залишУсь?
Тебе прошивають уламки
Тих дронів, і градів, й арти.
Пробратись він хоче у дАмки,
Та вірю, що вистоїш Ти!
Літають нещадно снаряди
Влучають, втраплять, гуде…
Вдягнем вишиванки й наряди
Коли Перемога прийде!
26.08.2025

фото Тетяни Сисоєвої

Повідомити новину або надіслати поезію (прозу) можна на електронну пошту:  nikopol-art@ukr.net

Tagged: Tags